Чужа у своїй квартирі.

Дочка для мене завжди була усім. Справа в тому, що вона у мене єдина дочка. З її батьком ми не одружилися: пожили трохи і розійшлися.

Я спробувала вийти заміж за іншу людину, але чомусь дочка, будучи в підлітковому віці, мій вибір не схвалила. Ай, махнула на себе рукою і вирішила її спочатку виростити, відучити, видати заміж за хорошу людину, а потім вже і своє особисте життя влаштовувати.

Мені чомусь здавалося, що дочка після весілля повинна піти до чоловіка – як це зазвичай буває. Або молодята знімуть квартиру, а там вже самі щось придумають.

Дочка провчилася на медсестру, познайомилася в інтернеті з хлопцем і у них почалася довга переписка. Жив він далеко: майже 300 км від нашого міста. Дочка з ним спілкувалася постійно – то по скайпу в інтернеті, то по смартфону.

Іноді кликала мене на свої бесіди з ним – спочатку познайомитися, потім просто привітатися. Симпатичний такий, мені сподобався. Мене навіть не цікавило – хто він і звідки, думала, що нічого серйозного: просто спілкування.

Але через рік вони все ж «домовилися», він вирішив приїхати до нас хоча б на час відпустки. Привіз мені солодощі, доньці – золотий ланцюжок.

Прийняли його добре, тільки наш собака (болонка), насторожився і загарчав, ніби щось відчув. Молоді цілими днями десь пропадали (у дочки теж відпустка була), а потім повідомили мені про те, що подали документи в РАЦС. Вирішили, що зять поїде додому, там отримає розрахунок і буде жити у нас. «Доведеться його прописати!» – сказала дочка.

Ну що ж, хлопець хороший, нехай буде так. У нас велика двокімнатна квартира, розмістимося. Зять приїхав, зіграли скромне весілля, молодята поїхали в медовий місяць.

А коли приїхали, я ледве впізнала свою дочку. Зазвичай вона весела і з командним характером, а тут раптом шовкова і покірна стала перед зятем, навіть схудла, кола під очима. Він влаштувався працювати тренером з фітнесу в спортзал, і почалося наше «солодке» життя.

Спершу він заборонив нам разом харчуватися. Ви, мовляв, дорога теща, їжте що хочете, а у нас з дружиною здорове харчування і режим. Дочка робить якісь суміші в блендері, навіть чаю зі мною не поп’є. Ну нічого, це я ще якось пережила.

До того, як він прокинеться, в квартирі панує закон: санвузол повинен бути повністю вільним. У нас спільна ванна кімната разом з туалетом, і кого б не закортіло – треба терпіти, тому що зять рівно о 7 ранку повинен займатися там своїми процедурами, не менше півгодини.

Потім його почала дратувати наша собака. Не раз я чула вереск моєї домашньої улюблениці – він то її штовхне, то за шкірку зі своєї кімнати викине. Він так і каже: «Чому собака знову в моїй кімнаті?» – а де його кімната, якщо він у мене живе.

Потім він почав вимагати тиші після 10 вечора, йому треба спати! Вбігає дочка в мою кімнату, забирає пульт і ставить мій телевізор на мінімальний звук. Але я не чую нічого! Я роблю голосніше, тоді заходить зять: «Я не зрозумів? Я сьогодні спати буду чи ні?».

А ще його дратують мої дві подруги, які до мене дуже рідко приходять. Подругам я не говорю про свої сімейні проблеми, так як в однієї приятельки дуже крутий норов: вона б виставила з будинку і зятя і дочку, захищаючи мене, а це добрим не закінчиться. Ми помиримося потім, і я залишуся винуватою.

Але все ж раз я не витримала! Одного разу, прийнявши на ніч душ, я абсолютно випадково залишила свою білизну у ванній на гачку, зазвичай забираю все в кімнату.

І тут о пів на сьому ранку до мене вривається дочка, кидає мої речі до мене на ліжко і скажено шипить: «Ти з глузду з’їхала! Це добре, що я раніше встала і побачила це у ванній, а якби мій чоловік перший прокинувся, увійшов і побачив? Уявляєш, яка ганьба?»

Дочка пішла на роботу, а я почала випитувати у зятя – а чи не хочуть вони піти на своє житло? «Навіщо, я і так тут прописаний! А що вас не влаштовує?».

Я йому пояснюю, що це нормальна система: дівчина виходить заміж, її чоловік забирає. Я розумію, що назад він туди до себе повертатися не хоче, зі своїми батьками в сварці, але можна ж і в нашому місті житло зняти! А він взагалі навіть про це не думає!

Не минуло й 10 хвилин після розмови, мені тут же дзвонить дочка: «Що ти там моєму чоловікові наговорила? Ти що – нас виганяєш? Це тобі твої подружки напоумили?». Загалом, цілий скандал був.

Зараз живу, як в комуналці, і всього боюся: тарілку за собою не помити, річ якусь не залишити, собаку вічно ховаю.

Тепер я думаю: а чи не піти мені самій кудись на оренду жити разом з собакою? Зарплата дозволить, якщо її половину віддавати. А там, може, особисте життя почну влаштовувати. Я від цього всього вже дуже втомилася. Ніколи б не могла подумати, що стану чужою в рідному домі.