Донька привела зятя, а він нам зовсім не підходить.

Моя дочка нещодавно вийшла заміж. Перед цим вона закінчила технікум на кондитера і працює за фахом. Взагалі вона талановита в цій справі, навіть на замовлення стала пекти торти, зайва копійка ніколи не заважає. За матеріалами

Довго не виходила заміж, все якось не виходило. Хто подобався їй – ті її не помічали, а тих, хто крутився біля неї – вона не любила. Але в її 26 років нарешті, начебто, зрослося – ходить щаслива!

Мені, правда, він зовсім не сподобався – довгий, незграбний, білявий, навіть брови білі, ніби як альбінос. Зайде, махне нам головою, ніби як привітався. Сидить в кімнаті дочки, в телефоні. А та рада старатися – вареники йому носить, відгодовує його.

Я потім питаю: хто він по професії? Та ніби як програміст-самоучка, нічого не закінчував, просто робить комп’ютери по домівках. Дивно, а грошей ніколи немає, жодного подарунка доньці не приніс, ні однієї квіточки. Потім тільки дізналася, що він майстер такий собі, всі клієнти на нього скаржаться.

Ой, як я дочку від нього відмовляла, адже він не рівня нашій дочці: вона трудяжка, красу створює і продає, і ми не бідні. А у нього нічого за душею, навіть в одязі одному і тому ж ходить, а хлопцеві під 30 років, з батьками живе. Але дочка і чути нічого не хотіла.

Гаразд, любить же, і заяву вже подали. Але поки вони не розписалися, вирішили ми доньці купити квартиру, ми на неї назбирали з батьком. Однокімнатну, правда, але хоч щось, нам цього здоровила терпіти поруч зовсім не хотілося. Ну не подобався він нам!

Весілля відіграли скромне, у нас вдома на кілька людей. Батьки жениха прийшли, мати з вітчимом. Вони якісь байдужі до свята сина, подарували кавоварку, поїли випили і втекли. Наче чужі люди.

Молоді почали жити в квартирі, яку ми їм купили. Дочка часто бігала до нас грошей зичити – мовляв, від продажу тортів віддам. Ми запитуємо: а що твій чоловік займається, що ти нам з тортів борг віддаси? Людям комп’ютери досі ламає? «Та ні, – відповідає. – Себе в житті шукає!».

Зайшла я до них і бачу цього шукача: лежить уздовж дивана в телефон вирячився. Ну я вже не витримала, кажу: «Зятьок, а чи не набридло тобі диван продавлювати? Може на роботу влаштуєшся?». «А куди я піду?» – відповідає він.

Домовилася зі своїм братом, щоб влаштував його до себе в автосервіс. Спочатку пішов на мийку, так і там себе проявив: то на ньому техніка зламалася, то салон автомобіля водою забризкав, клієнти в сказі. Посадили його тоді на склад до шин, навіть за комп’ютер. Сидить собі цілий день, іноді ці шини потягати, але хоч гроші почав заробляти, ми хоч зітхнули полегшено за дочку. Так минуло чотири роки, але дітей у них не з’явилося.

Але недавно дочка прибігла зі сльозами: він мене зрадив! Хто? Так хто на нього зазіхнув? Виявилося, що одна з її подружок! Причому їй вже натякали про те, що чоловік погулює, а вона не вірила. А потім сама простежила і переконалася: прийшла до цієї подружки і застала у неї свого чоловіка.

З роботи він був тут же звільнений, мій брат полегшено зітхнув: замучив вже всіх своїми косяками, навіть у такій простій роботі. Зять пішов жити до тієї подружки, але через звільнення ще й погрожувати нам став: мовляв, квартиру продавайте, в суд подам – ​​вона ж наша на двох, у шлюбі куплена. Ага зараз! Вона спеціально куплена до шлюбу, щоб він не міг на неї претендувати.

А взагалі я рада, що так вийшло, терпіти всім сімейством цього ледаря вже сил не було. Дочка хоч і плаче, і каже, що ще любить, але це справа часу, переживе. Але я боюся, що вона пробачить його назад прийме. А він потім налаштує її проти нас, буде лежати на дивані, а дочка ще й перепише квартиру на нього. А в подальшому він буде точно їй зраджувати. Тільки б вона його не пробачила!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.