Мені було ще тоді 11 років, коли батьки мої розлучилися. Тато пив і щось змінювати в житті не збирався зовсім. Мабуть у нього не виходило. Він постійно залишався без роботи, а мама всю сім’ю на собі тягла. Як зараз пам’ятаю вечір, коли все вирішилося остаточно.

Мама прийшла з роботи ввечері, сіла на ліжко і запитала у мене дуже серйозно, чи я не проти якщо вони з татом розлучаться. Ці слова назавжди в голові затрималися у мене. Як і відповідь. Зараз вже розумію, навряд чи б щось змінилося, як би я була проти. Але я не була проти. Я думала, що вона може вирішувати сама, це ж її чоловік.

Батьки мої тоді розлучилися і роз’їхалися. Спочатку тато часто дзвонив, вибачався, намагався помиритися з мамою і повернутися в сім’ю, казав, що все у нього добре.

Але мама знайшла собі нового чоловіка. А татові просила не говорити – вона у нього хотіла половину загальної квартири викупити, боялася, що розсердиться і упреться.

І я мовчала. Мені взагалі добре було. Роман, так звали вітчима, частково заміняв тата, мене дуже добре прийняв, мама була з ним щаслива, батьки її його схвалили. Тільки ось в якийсь момент він посперечався з нашою бабусею. Більше ми так добре не жили.

Мама постійно була між коханим і своїми батьками, постійно всі сперечалися, все ніяк не могли помиритися. Я взагалі не знала, що мені робити.

Так вийшло, що до семи років мене ростили бабуся з дідусем, а мама і тато приїжджали кожні вихідні. Вони працювали в Києві і зі мною не було кому сидіти. Зрозуміло, що до бабусі і дідуся я сильніше прив’язалася. Татові я розповісти не могла. А так хотілося іноді зателефонувати і розповісти – як мені це все набридло.

Мама і Роман розійшлися через три роки, але продовжували спілкуватися між собою непогано. Кохали, напевно, один одного, але між батьками і чоловіком мама вибрала батьків.

Ми знову стали жити удвох. Тато дзвонив рідко. Коли я його питала чому ми так мало спілкуємося, він відповідав, що Наталя йому раз у три дні телефонує, у нього просто грошей постійно немає.

Наталя – це його доросла дочка від першого шлюбу. Він на неї квартиру, яка дісталась йому від його матері переписав, аліменти платив, подарунки дарував. А я бачила його раз на рік, на день народження і лише перші три роки.

Я не могла просто сказати йому, що дуже сумую. Мама, до того ж, постійно говорила мені, що він поганий. Пів року ми не зідзвонювалися з ним, я робила вигляд, що мені все одно.

Я дуже хотіла поспілкуватися з татом, але не могла знайти приводу. І ось привід знайшовся. Якось я перебирала старі речі, і знайшла ланцюжок з кленовим листочком, на якому був напис: ” Разом навіки”. Такий ланцюжок був і у моєї матері, але після розлучення вона свій викинула. Я зраділа і вирішила його йому повернути.

Влітку мене раніше відправили до бабусі з дідусем. Я як раз думала їм сказати, що хочу його побачити. Вони ніколи не були проти, навіть пропонували мене відвезти.

Але тут я випадково чую телефону розмову бабусі з якоюсь подругою, в якій бабуся каже, що її зятя не стало. Я підійшла до бабусі і мовчки подивилась їй в очі.

Спочатку не вірилося. Потім було прощання, на яке мене не взяли. Мама не хотіла щоб я бачила його таким.  Я все ще не вірила, просто не вкладалося в голові. Усвідомлення прийшло пізніше.

Наступні два тижні були найгіршими в моєму житті. Мені снилося, як він кличе мене. Я не бачила його обличчя, тільки чула голос. Я не могла повірити, в те, що його більше нема.

Він так і не побачив мене в той рік. А я йому не зізналася, скільки говорила йому неправди. І ми не сходили на риболовлю, по гриби, в зоопарк і ще багато куди.

Тільки після того як його не стало, я зрозуміла, як сильно мені не вистачало мого батька. У мене залишився від нього лише кленовий листочок на ланцюжку і більше нічого від нього. Все інше забрала його донька від першого шлюбу, яка так обіцяла його доглядати, а сама навіть попрощатись не прийшла в той сумний день.

Джерело