З моєю свекрухою у мене склалися доволі таки непрості відносини, навіть не знаю, як розповісти про них. Після мого шлюбу з її сином, вона не сприймала мене, як свою родичку, я була для неї чужою людиною і ставилася вона до мене відповідно. В основному – ревнувала до свого сина.

Їй було складно змиритися з тим, що її старший син, який допомагав їй у всьому, тепер кохає іншу жінку і підкоряється їй та слухає лише її.

Мені, звичайно, хотілося знайти в особі свекрухи свою другу маму, я постійно намагалася бути ввічливою та толерантною з нею. Але з роками я змогла змиритися з таким ставленням, тим більше чоловік у мене чудовий і ми живемо окремо від його мами.

З народженням моєї дочки, свекруха стала трохи краще ставитися до мене, перестала нашіптувати чоловікові якійсь нехороші слова на мою адресу.

Вона дійсно щиро любила свою внучку, так як завжди мріяла мати дочку. Я привозила доньку до неї на вихідні, і ми стали трохи краще спілкуватися зі свекрухою, принаймні вона хоч нормально стала розмовляти зі мною, як з людиною.

Після того, як молодші її сини одружилися, свекруха перемкнула всю свою увагу на них та їх сім’ї. Вони проживали поруч, на одній вулиці. Зі своїми невістками спілкувалися, проводили разом свята. Батьки чоловіка допомагали фінансово своїм молодшим синам, їх дружинам і своїм онукам.

Ми стали рідко зустрічатися, тим більше переїхали в сусіднє місто. Нашій сім’ї ніхто не допомагав, так як батьки чоловіка вважали, що ми дуже добре живемо і старший син може сам себе чудово забезпечити, адже він сам став на ноги.

Зі своєю онукою вони теж уже не бажали спілкуватися, навіть з днем ​​народження забували привітати нашу донечку. Мені трохи було сумно, звичайно, від такого ставлення, а потім я звикла до того, що у нас такі відносини з батьками чоловіка.

Після того, як свекра мого не стало, мати чоловіка занедужала, і я почала приїжджати до неї, так як мені було шкода її. Після того свекруха не може доглядати за собою.

Невістки молодших братів не бажають забрати її до себе. І що мені робити? Виходить, коли батьки були здорові, вони допомогли своїм синам побудувати будинки, давали гроші дітям, онуків подарунками задаровували. А тепер я повинна доглядати за своєю свекрухою, тому що так вихована і не можу вчинити інакше, бо у мене є совість?

Забрати до себе я теж не можу, у нас маленька квартира. Ще я працюю і не збираюся йти у відпустку на тривалий період заради свекрухи, вона ніколи не цінувала мене.

До речі, у мене є ще маленький син, якого свекруха взагалі не сприймає, як онука. Йому теж потрібна увага і турбота мами. Я і так часто залишаю сина зі своєю дочкою, як і не приділяю йому стільки часу, скільки йому потрібно.

Кажу постійно чоловікові, щоб він поговорив зі своїми братами, і вони вирішили, що робити з своєю матір’ю. Мій чоловік в основному спілкувався зі своїм батьком, а після того, як його не стало, перестав їздити до матері, рідко з’являється в неї.

Свекруха мені постійно говорить, переїжджайте до мене в будинок, будемо разом жити, нам буде добре разом. Навіщо вам те місто?

Моя дочка категорично проти того, щоб весь час жити в селі, та й до бабусі у неї ніяких теплих почуттів немає, так, як бабуся ніколи добре до неї не ставилася і я її розумію.

Чому я повинна все кинути і жити зі свекрухою? Вона думає тільки про себе. Раніше навіть не цікавилася, як нам там живеться, чи є у нас гроші, чи потрібна хоч якась допомога нашій сім’ї, адже вони зі свекром завжди мали хороші гроші? Не знаю, як вчинити правильно?

Може оплатити їй доглядальницю, якщо невістки, які проживають поруч, відмовляються їй допомагати? Але я не можу все кинути і жити заради жінки, яка ніколи не любила ні мене, ні моїх дітей.

Джерело