З чоловіком ми познайомилися ще коли я навчалася в інституті на другому курсі. Його звали Артем, він на п’ять років за мене старший, коли ми познайомилися він вже працював на перспективній роботі і не погано заробляв. Вже, коли я була на четвертому курсі він зробив мені пропозицію – я сказала “так”.

Зараз в нас своє житло, двоє чудових дітей, загалом я вважаю себе щасливою людиною. Але мені здається, я перестала розуміти чоловіка, ми один від одного віддаляємося. Зараз він мені здається зовсім чужим. Що трапилося, в чому справа, не зрозумію. За матеріалами

Ми завжди жили в достатку. Коли одружилися, чоловік умову поставив: я вдома сиджу, господарством займаюся, дітьми, а він нас забезпечує. Чесно кажучи, я тільки рада була. За комп’ютером в офісі сидіти з ранку до вечора, на чужого дядька спину гнути – радості мало. Не кожній таке щастя випадає – улюбленою справою займатися.

А я домашню роботу дуже люблю, готую добре, рукоділлям займаюся. І зручно, не треба стрімголов з офісу в магазин летіти, а потім біля плити на швидку руку готувати. Все просто відмінно було. Будинок як іграшка, діти завжди доглянуті, чоловік кожен день в свіжій сорочці на роботу їде.

Потім чоловіка підвищили, зарплату додали мало не вдвічі. Ми цю справу відсвяткували, я йому і кажу:

– Давай хоч до Туреччини з’їздимо, ніде не були! Відпочинемо, в морі викупаємося!

А він мені серйозно так відповідає – не до поїздок, мовляв, зараз, роботи багато. Почекати треба. І кожен раз, як я з поїздкою чіпляюсь, відмовчується. Гаразд, думаю. Напевно, дійсно роботи багато.

Потім машину я попросила. Не найдорожчу, щоб дітей зі школи забирати, по гуртках возити. На що чоловік плечима знизав і заявив – немає грошей!

Я йому кажу:

– Як нема, ти вже рік багато отримуєш, не на одну машину заробив!

Словом, розкричався мій коханий. Знову сказав, що грошей нема і роботи дуже багато.

Думаю – збирає, напевно. Відкладає на чорний день. Але це виявилося зовсім не так. На рахунках у нього копійки якісь. Як дізналася? Цікаво стало, скільки ж у нас вже накопичено. Так, негарно в чужих телефонах ритися, а що робити? Я ж дружина все-таки, не чужа тітка. Почекала, коли він у ванну піде, та й подивилася.

Загалом, не було там накопичень. Повідомлення від банків всі прочитала – і задумалась. Куди ж він стільки витрачає? Про перевірку свою мовчала, звичайно. Негарно вийшло, що я чоловіка рідного перевіряла, ну що вже вийшло, те вийшло.

Стала заводити розмову з ним знову про машину. Ну сил вже немає на громадському транспорті їздити, нічого не встигаю! А він знову своє – немає, мовляв, грошей! Як немає, кажу, ти ж стільки заробляєш, куди все дівається? Знову розкричався – ти, мовляв, все і витрачаєш на харчування та на дрібниці свої дурні!

Це мене за живе зачепило. Я, звичайно, на харчуванні не економила. Продукти з базару, дітям фрукти-овочі, та й чоловік поїсти любить. Але стільки витратити я не могла! Завела я зошити, стала облік вести. Хто займався цим, зрозуміє. Всі дрібниці враховувала, всі чеки збирала. Зроблю покупку – і в зошит записую, підраховую. Історію платежів з карти перевіряла постійно – скільки витратила та скільки залишилося.

Цікава річ вийшла. Виявляється, витрати мої, тільки половину зарплати чоловіка складають. А друга половина де? Нічого не розумію. Навіщо він мене обманює? Будь-що вже думати стала. Чому він так поводиться? Що приховує?

Тут як раз чергова відпустка у нього, а у дітей канікули в школі. Я потайки від чоловіка путівки замовила на все сімейство, квитки на літак дешеві знайшла. Готель скромний, три зірки, та не в цьому ж щастя! Вже думала, як ми добре відпочинемо, як дітям сподобається. Хоч світ подивляться. Сума в загальному невелика за нашими доходами вийшла. Цілком можемо собі дозволити.

Увечері кажу чоловікові – так, мовляв, і так. Перед фактом поставила. Їдемо, і все! Ой, що було! Ні, він у присутності дітей скандалити не став, зблід тільки, зуби зціпив. Відправив дітей на вулицю гратися, а потім такого мені наговорив! І марнотрат я, і неекономна! Дурниці всякі вигадую замість того, щоб за будинком дивитися. Словом, у нього немає грошей, все мені віддав. А я, мовляв, знову розтринькала!

Тут я йому свій зошит показую. Як же немає, кажу. Ось, подивися, я всі витрати записувала, три місяці все записувала, кожну дрібницю – і дитячі гуртки, і комуналку, і бензин – словом, все! За записами виходить, що половина твоєї зарплати на витрати витрачається. А друга ціла! Ось на неї і поїдемо! А він відповідає: ти рішила, ти і плати! Нічого не знаю, каже. Хочеш на море – економила б краще! І взагалі, в зошиті можна що завгодно написати.

– Що ти від мене хочеш! – каже, – я з ранку до ночі працюю! А ти вдома сидиш, зайнятися, видно, нічим, ось нісенітницю і придумуєш!

Я мало не плачу, тому що частково він, звичайно, має рацію. Він – годувальник, але я ж теж не дурна! Математику в школі вчила. Адже тут великого розуму не треба, щоб доходи-видатки порахувати.

Словом, посварилися вщент. Чоловік поїхав злющий на роботу, а мені прикро до сліз – за що він так зі мною? Адже сам мене в будинку посадив, а тепер дорікає. Гроші кудись потайки витрачає, і немаленькі суми, а мені не говорить. Якась безвихідь. Сама вже не знаю, що робити.

Фото ілюстративне, з вільних джерел