Багато хто вважає, що за гроші можна вирішити все і все купити. Так сталося і в нашій історії, коли людина з великими статками взялася вирішувати долю закоханих і ця людина вважала, що робить правильно.

Сергій знав, що не подобається батькам Вікторії. Це він відчув, коли вперше був в її родині. Батьки Вікторії задавали питання про роботу, про житло, про батьків. Сергій відповідав. Говорив, що живе з батьками, але в своїй кімнаті. Що батьки інженери. Що поки не працює, але шукає гідну роботу. За матеріалами

Насправді жив він не тільки з родичами, але і з бабусею і з дідусем – в п’ятьох в малогабаритній двокімнатній квартирі. Батьки його не інженери, а просто  з середньо-технічною освітою. А сам він дійсно шукає роботу. Потім Сергій краєм вуха чув, як батько Віки сказав дружині: «У нього нічого немає, ні копійки за душею». Батьки, ясна річ, піклуються про благополуччя доньки, зате сама Вікторія кохала Сергія. Кохала по-справжньому. Вона говорила, що їй все одно, що думають про нього батьки, він – її вибір.

Через місяць після їхнього знайомства Віка запропонувала Сергію почати жити самостійно – знімати квартиру, але Сергій попросив почекати. Він, дійсно, шукав роботу. Але всюди були потрібні фахівці з досвідом, зі стажем, з хорошими рекомендаціями. Йти працювати не за фахом Сергій не хотів. Знімати квартиру і жити окремо, не було на що.

Вони зустрічалися з Вікторією у неї, коли батьків не було вдома, або на дачі. Одного разу Віка прямо при Сергієві розмовляла з батьком по телефону, це було напередодні дня її народження. Батько запитував, в якому ресторані вона хоче відзначати двадцятиріччя. Віка сказала, що їй все одно, головне – подарунок. Батько втішив – подарунок готовий. У Віки заблищали очі, вона думала, він подарує квартиру, але це була не квартира – це був новий «Nissan Juke». Вікторія засмутилася і сказала батькові: «Навіщо? Я не це просила. Ми ж говорили про квартиру».

З телефону почулося: «Ні. Я не хочу, щоб ти жила в ній з цим жебраком. Квартира буде, коли ти його кинеш і знайдеш собі гідну людину. Я не спонсорую всякого роду ледарів ». У відповідь Вікторія сказала батьку: «Не дочекаєшся, тату! Я його кохаю і буду з ним назавжди!» Слова Віки гріли серце Сергію, але думка її батька засмучувала. Відповісти було нічим.

Двадцятиріччя Вікторії відзначали в ресторані. Сергій був там. Він сидів поруч з Вікою. Це була її умова: “Сергій буде на дні народження і буде сидіти поруч з нею, інакше ніякого свята”. Батьки прийняли умову. Серед запрошених виявилися відомі люди: заступники міського голови, заступники міністрів. Всі цікавилися: хто поруч з дочкою – майбутній зять чи просто. Питання відпали самі собою, коли батько сказав тост: «Дорогі мої! Ми зібралися привітати мою дочку зі святом. Сподіваюся, що у неї буде в житті все добре, і ми ще відзначимо всі разом не одну її щасливу дату.

Сьогодні поруч з нею друг дитинства, а завтра, може бути, поруч з нею буде той, хто стане її надійною опорою. Ми, будівельники, знаємо, що для справжнього дому потрібна і справжня опора. Давайте піднімемо келихи за мою улюблену дочку. Поки я у неї є, у неї є справжня опора!» Всі були раді – донька найбагатшого і найвпливовішого чоловіка області вільна. Особливо широко посміхався один вельможа, його син був ровесником Вікторії. Віку мова батька розлютила: вона хотіла крикнути – він бреше, це не шкільний друг, це моє кохання! Сергій зупинив. Віка стрималася.

Андрій Іванович підійшов до Сергія вже в кінці вечора. Сказав:

«Завтра годин до десяти зайди до мене в офіс. У мене до тебе є ділова пропозиція. А Вікторії про нашу зустріч не говори. Гаразд?»

Сергій відповів:

«Гаразд».

На другий день без п’яти десять він увійшов в офіс будівельної компанії. На нього чекали – начальник охорони особисто провів до кабінету. Андрій Іванович, побачивши Сергія, сказав:

«Проходь і сідай. Часу у мене мало. Давай по справі, є два конверти. В одному – гроші, в іншому – Віка. Часу у тебе тридцять секунд. Вибирай».

Сергій посміхнувся, натякаючи, що він – не дурний. Андрій Іванович підняв серветку, на столі дійсно лежала названа сума:

«Час пішов»

І став дивитися на свій фірмовий швейцарський годинник. Сергію вистачило двадцяти секунд і він зупинив відлік.

«Молодець, ділова людина. Можливо, я втрачаю гідного наступника. Але не думаю. Мислиш ти, не стратегічно. Якби вибрав Віку, то в підсумку став би набагато багатшим»

Потім покликав начальника охорони і сказав йому:

«Вікторе Петровичу, якщо побачиш його поруч з моєю дочкою, скажи мені. У мене з цим хлопцем договір. Сподіваюся, він не порушить його».

Віктор Петрович уважно подивився на Сергія і сказав шефу:

«Я зрозумів, Андрію Івановичу».

Він взяв зі столу гроші, простягнув їх Сергію:

«Бери і йди».

Трохи грошей Сергій віддав матері. Трохи бабусі з дідом, щоб з’їздили до себе на батьківщину. Взяв квартиру в новобудові. Через три дні взяли програмістом в хорошу контору. Начебто все вийшло.

Але головне залишилося невирішеним. Забути Віку, не вистачає сил. І немає рішення з цього питання.

Фото ілюстративне, з вільних джерел