Після весілля син привів невістку в наш будинок. Два місяці вони з нами пожили, а потім з’їхали. Дружина голосила тиждень, а я сказав: — Правильно зробили!

Не так давно, Олег, мій молодший син, одружився. До одруження він жив з нами в нашому будинку. І все було між нами добре.

Квартира Олега, у яку ми вкладали гроші здається тільки в кінці року. Відповідно і думок інших не було, що молоді мають кудись з’їжджати, чи орендувати окреме житло. Це навіть ніким з нас не обговорювалося, до здачі квартири вони мали жити з нами.

Невістка у нас хороша, добра, скромна дитина, відмінно порозумілася з моєю дружиною, а я то й взагалі лише донечкою її кличу.

Але вже через 2 місяці діти від нас з’їхали на орендовану квартиру. Ой скільки плачу та нарікань я почув від своєї дружини. Вона ніяк не хотіла дітей кудись відпускати, а тим паче у чуже житло, за яке вони майже увесь свій заробіток мають віддавати.

— Навіщо витрачати такі гроші? Хіба вам з нами тут погано не живеться?

І багато різних аргументів. Навіть трохи вона спочатку образилася Олега. Не надовго звичайно ж. Воно і зрозуміло, найменша дитина, не хотіло материнське серце його відпускати від себе.

Але я навпаки, відразу підтримав дітей. І не тому, що не люблю його або невістку. Або вони мені якось заважали. Зовсім ні. Будинок у нас великий, всім місця вистачить.

Справа тут в іншому. Якими б добрими не були наші відносини. Ми для невістки ми таки чужі люди, їй потрібно до нас трохи звикнути. Інколи бачу, що коли ми з дружиною сидимо на кухні, те дитя соромиться й холодильник лишній раз відкрити, хоча ми до неї зі всією дужею.  Хто б що не говорив, під час весілля: «У вас тепер двоє батьків, ви повинні любити їх однаково». Це все слова. Особливо перший час.

Та й вони один одному теж чужі. У плані побуту. Більше двадцяти років кожен з них жив окремо. Зі своїми звичками. Їм би один до одного звикнути. А тут, крім один одного, бідній невістці ще потрібно було з двома старими уживатися. Враховувати наші інтереси, при цьому відсуваючи свої. Та й плюс до всього не дарма кажуть, що кухня двох господинь не любить. І говориться тут не тільки про кухню, а в цілому про домівку.

Протягом 2-х місяців у нас не було жодної навіть дрібної сварки. Але напруга постійно відчувалося. І саме я сина вивів на цю розмову. Олег мені зізнався, що наодинці вони почали частіше сваритися. Навіть через дрібниці. А син був, як між двох вогнів постійно.

Я Олегові порадив такий варіант. І він відразу погодився. Каже, сам про це думав, але не знав як сказати, щоб ми з мамою не образилися. І моя підтримка йому була дуже важлива саме в цей час, а з мамою я пообіцяв поговорити.

Недавно Олег приходив до нас з невісточкою. Я поговорив з ним на одинці, він зізнався, що у них все налагодилося і дрібні суперечки в минулому. Звикають один до одного і дружині його спокійніше і затишніше жити окремо.

Не даремно люди говорять, що дітей потрібно вчасно відпустити і благословити, тоді щасливі будуть усі.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!