Свекруха стала мені ближче рідної мами. Коли ми з Миколою сварилися, вона постійно ставала на мій бік. Постійно говорила: – Миколо, не ображай дружину, вона в тебе одна. Якщо вона піде від нас, я тобі не пробачу! Та одного вечора я сказала, що хочу мати дитину, на ранок вони викинули усі мої речі з шафи, і я зі сльозами поїхала до мами в село

Я до сьогоднішнього дня так і не зрозуміла, як мій чоловік і його мати могли так зі мною вчинити? Те, що я хочу зараз розповісти про своє життя, може здатися малоймовірним. Але, це правда, це те, що нещодавно трапилося в моєму житті. Я з Миколою познайомилися 2 роки тому.

Якось склалося так, що декілька побачень і походів в кіно, і ми вирішили, що маємо бути разом все життя. Здавалося, ніби ми народжені лише один для одного: він передбачав всі мої бажання і з точністю знав, який у мене настрій в будь-яку хвилину. Я ледве висиджувала на роботі без мого Миколи, мріяла, щоб пошвидше закінчився робочий день, і я знову була поряд зі своїм коханим.

Його мама, Людмила Петрівна, була найкращою та найдобрішою жінкою у світі – вона прийняла мене, немов рідну дочку. Вона оточила мене безмежною увагою і турботою, дарувала мені подарунки і раділа за сина, що йому пощастило зустріти саме таку як я, саме мене.

Наш роман, який розвивався дуже швидко розвивався закінчився шикарним весіллям. Жили ми з Миколою у Людмили Петрівни. Красиво сервірований стіл, завжди чиста та охайна квартира, якогось невдоволення або моралей – моя свекруха була бездоганно ввічлива і чарівна. Інколи мені була важко повірити, що це реальність, адже, десь глибоко в душі, я відчувала, що живу, як у казці, що це все вигадане і нереальне.

Незабаром ми купили автомобіль, зробили ремонт в нашій кімнаті і на кухні. Ми з Людмилою Петрівною разом вибирали шпалери, забарвлення штор і нові меблі, які подобалися обом. Вона стала мені набагато ближче, ніж рідна мати, я їй говорила про все, ділилася навіть думками. Секретів у мене від свекрухи ніколи не було.

Якщо у нас Миколою виникали якісь, навіть зовсім дрібні, сварки, його мама завжди вставала на мою сторону:

– Миколо, не ображай дружину, вона в тебе одна. Якщо вона піде від нас, я тобі не пробачу!

Після року свого ідеального шлюбу, я відчувала, що пора вже нам мати і дітей. Вирішивши порадитися з чоловіком, після довгої паузи я почула несподівану відповідь:

– Кохана, давай ми поки не будемо про це всерйоз говорити, мені, для початку, потрібно порадитися з мамою.

Людмила Петрівна ніби чекала цього моменту, вона зайшла в кімнату і заплескала в долоні:

– Миколо, ось бачиш – все у тебе вийде! Який ти в мене молодець!

Я здивовано дивилася на те, що відбувається, не розуміючи що тут діється.

– Лідо, дякую тобі, тепер ти можеш бути вільна, – махнула мені рукою Людмила Петрівна.

– Тобто – можу бути вільна? – запитала здивовано я.

Вона велично присіла на краєчок ліжка і все пояснювати мені, як малій дитині:

– Річ у тім, Лідо. У мене на приміті є чудова дівчина, яка буде ідеальною дружиною для мого сина. Вона чутлива, вразлива натура з дуже хорошої сім’ї. І коли мій син Микола на ній одружиться, то перед нами відкриються великі перспективи, завдяки зв’язкам Миколиного тестя.

Тільки я сумнівалася, чи зможе Микола стати їй гарним чоловіком і не розтринькати такий скарб. Ось ми і подумали: а чому б Миколі не спробувати  побути хорошим чоловіком, просто спробувавши себе у ролі чоловіка з іншою?

Я постійно підказувала своєму синові, як потрібно поводитися зі своєю дружиною, доглядати, прив’язати до себе міцніше. І у нас вийшло! Знаєш, я досить довго тобі посміхалася, тому скажу просто: покинь мій будинок, негайно. Ти свою справу зробила.

Я уважно, хоча була наче в тумані, слухала слова свекрухи і не вірила своїм вухам: яка майбутня дружина? Все, що відбувається здалося мені маренням, наче я сплю. І що взагалі це значить – спробувати бути хорошим чоловіком? Саме це я і запитала у своєї свекрухи.

– Ой, завжди знала, що ти –  не дуже розумна дівчина.  Я навіть дозволила вам одружитися – максимально наблизила умови до реальних.  Тепер я впевнена – Микола впорається. А ти нам більше не потрібна, збирай речі і йди з моєї квартири.

Я повернулася до чоловіка, він мовчки кивнув, підтверджуючи правоту своєї матері. Я була в абсолютному шоці. Так не буває! Не буває! Це марення якесь!

Микола почав викидати мої речі з шафи і скидати їх в принесені свекрухою великі сумки.

– Що сидиш? Збирайся! Миколо, все хотіла запитати – де ти її таку знайшов? – почала закипати Людмила Петрівна.

– Машину можеш залишити собі – заслужила!

Я повернулася додому, до мами, і розплакалася. На мої пояснення, мама запитала:

– Ти жартуєш? Хіба таке буває?

Мені не повірила навіть моя власна мати.

Я вирішила нікому із знайомих більше не розповідати про реальні причини мого розлучення. Написала я це з однією метою – раптом та дівчина, про яку говорила Людмила Петрівна, прочитає це і не потрапить в лапи Миколи і Людмили Петрівни.