Коли Марина вийшла заміж, я не можу сказати, що я була рада за неї. Її наречений  відразу мені не сподобався, але я не могла зрозуміти, що саме мене в ньому лякає.

З своїм майбутнім чоловіком, моя сестра познайомилася відразу після закінчення навчання в інституті. До того всі її знайомства і стосунки були нетривалими і несерйозними. З Максимом вони відразу зрозуміли, що створені одне для одного. Вони навіть ззовні були дуже схожі.

Не знаю чому, але проживши сім років у шлюбі, у сестри так чомусь і не було дітей. Вони жили “для себе”. Справи у них швидко йшли вгору, вони купили квартиру, машину, гараж, багато подорожували.

І ось, на цьому, здавалося б, безхмарному етапі життя, сталася неприємність – чоловік Марини завів собі коханку. Про те, що у нього з’явилася інша жінка, він повідомив дружині сам, особисто.

А розказав правду тому, що сам заплутався, не знав, яка з жінок для нього є дорожчою і важливішою.

Дізнавшись про зраду, моя сестра проплакала цілу ніч, а зранку прибігла до мене за порадою. Я, як старша сестра, порадила Марині все добре зважити. Але про себе відмітила, що цього зрадника треба гнати в три шиї від себе. Та сказати прямо я так не могла, мало що, вони помиряться, а я крайня вийду.

Так і сталося. Моя сестра, замість того щоб назавжди позбутися Максима, вирішила, що буде боротися за сім’ю і чоловіка, адже вона його дуже любить і не уявляє без нього свого життя.

А далі почався, як на мене, справжнісінький цирк. Марина з коханкою почала перетягувати канат, яким виявився Максим. Чоловік то повертався в сім’ю, то знов йшов до коханки. Мені навіть в один момент здалося, що він захопився цим процесом, і що йому це починає подобатися.

А Марина страждала і мені її було дуже шкода, часом було боляче дивитися на неї.

Та сестра ніколи не влаштовувала скандалів чоловікові, коли він приходив, не лаялася, завжди була рада його бачити.

І, чоловік, врешті решт зробив вибір: все-таки вирішив залишитися в сім’ї, кинув коханку, припинивши з нею будь-яке спілкування.

Я не вірила, але у них все налагодилося. Незабаром у них з’явилася донька, а потім син.

Іноді я себе ловлю на тому, що добре, що я не давала Марині ніяких порад, тепер вони щасливі. А що мені більше треба, ніж бачити сестру щасливою…