Я щиро люблю своїх рідних людей, гарно відношуся до сім’ї свого рідного сина, але не розумію, чому вони мене зовсім не сприймають, як рідну людину.

Моя невістка вижила мене з їх квартири, а все тому, що я вчила її як правильно вести господарство, хоча нічого поганого на меті я не мала, я хотіла лише, як краще. Почну розповідати все по порядку.

Трохи більше року тому мені запропонували вигідну ціну за мою квартиру. У мене були багаті сусіди, і вони вирішили викупити дуже вигідно для мене мої квадратні метри, щоб зробити одну велику та простору квартиру для себе.

Я трохи подумала і погодилася. Тим більше що пропонували вони мені це два роки поспіль, ще й підвищували суму періодично, я не могла відмовитися врешті від такої хорошої пропозиції.

Замість своєї однокімнатної квартири зі стареньким ремонтом, я могла на ці гроші купити непогану двокімнатну квартиру. Крім того у мене є дача з усіма умовами, а у моїх дітей трикімнатна квартира. Цілком можемо тимчасово пожити разом з рідними людьми, поки я підшукаю собі нове хороше житло за вигідними умовами.

Але я потім ще трішки подумала, і вирішила що на пару років покладу гроші на депозитний рахунок, щоб потім на прибуток хороший ремонт в новій квартирі собі зробити. Про це можна було лише мріяти, я сама була щаслива від того, що все так добре складалося.

Діти мої відразу теж на це погодилися, і запропонували мені пожити у них. Перші пів року я прожила на дачі, так як це все припадало на початок весни.

Все літо я займалася своїми квітниками і дихала свіжим повітрям. Уже в жовтні, коли похолодало, я переїхала жити до своїх дітей: сина та невістки.

Перший час у нас все було добре. Але днями син попросив мене переїхати жити на дачу, сказав, що я їм заважаю жити. А все через те, що я вчила його дружину бути хорошою господинею в себе вдома. А вона замість подяки наскаржилась на мене своєму чоловікові.

Коли я просто приходила в гості до своїх дітей, багатьох речей не помічала. Але коли ми почали жити разом, все так почало виставлятися на очі, я навіть подумати не могла про такі речі.

Ось зайдеш на кухню, зовні ніби все чисто. Але ж невістка працює, син теж, і я вирішила, що можу їм допомогти, адже я мала більше вільного часу.

Тому готування їжі та прибирання на кухні та в ванній кімнаті я взяла на себе. Але як почала готувати, стільки «сюрпризів» знайшла. Зовні дверцята кухонних меблів чисті, а всередині на дверцятах патьоки темні.

Коли беру пляшку з олією, вона прилипала до полиці. Я, звичайно, взялася все перемивати та вичищати. Ну і промовчати теж не могла. Підказала дружині сина, що якщо обернути пляшку серветкою, краплі олії не будуть стікатися до дна. І пляшка не буде залишати слід.

Таких моментів було багато, але я не робила з цього щось поганого, просто щиро радила, хотіла, як найкраще. Зауваження озвучувала невістці тільки наодинці.

А ще син мав звичку залишати свої шкарпетки в кожній кімнаті в квартирі. Ось де зніме, там і кине. Зробити синові зауваження, це вже святе для мене – я його виховувала.

Потім побачила, як невістка миє каструлі: всередині з миючим засобом, а зовні тільки водою сполосне. І на дні кожної каструлі вже такий наліт був. Я ж не з шкідливості, а щоб їм легше було. Адже я більше ніж вони років прожила, і знаю як краще щось робити. Я ж тільки добра їм бажаю, ну на що тут ображатися.

При цьому я не нав’язую своєї думки, не кажу, що так повинно бути. Я просто говорю, що так було б краще або простіше, можна скористатися моєю порадою, адже я теж всього цього навчилася не відразу, а з роками, тепер і їм підказати хочу.

І на внука вони іноді так сваряться, а я прошу так не робити. Нехай з дитинства дитині вчаться приносити лише радість, можна все і спокійно пояснити.

Загалом, тепер я змушена жити одна на своїй дачі, хоча нічого поганого їм не бажала. Як так можна було вчинити зі мною? Ми ж одна сім’я! Я до невістки з усією душею, хотіла з неї гарну господиню зробити, для її сім’ї це лише краще буде. А вона що? Намовила чоловіка і виставила мене на двері.

Я навіть не знаю, чи вийде помиритися зі своїми дітьми. Мені сумно без них, а вони  навіть не телефонують мені після того. Не цікавляться, як я тут одна, що роблю, адже будинки тут поруч пусті, людей декілька всього на вулиці, а в магазин раз в неділю можу лише потрапити, а дітям байдуже до мене зовсім.

Джерело