«Подивися на себе! Одиначка ​​не першої свіжості, з причепом. Радій, що хоч я підібрав!»
На ринку наречених найдешевше вартуєш!

Ольга відкрила двері квартири й увійшла всередину. Олексій незворушно лежав і дивився телевізор. Джерело

«Оль, ти? Увечері в клуб зганяємо? Тільки малу відвези батькам!», – вигукнув він, не виходячи звідти.

«Мамочка прийшла! Привіт!», – з кімнати вибігла п’ятирічна Маша і обняла її за ноги.

«Ти як? Ви поїли?», – Ольга пройшла на кухню. У мийці стояла порожня тарілка з-під пельменів, на столі валялися якісь упаковки з-під напівфабрикатів.

«Ти їла?», – нахилилася вона до Маші.

«Тільки сік допила, той, що зі вчора залишався», – тихо відповіла дівчинка. Відчуваючи, як всередині все закипає, молода жінка пройшла в зал.

«Льоша, що за справи? Я ж тобі сказала сходити в магазин, ти ж сьогодні зарплату отримав. Купи поїсти!», – випалила вона.

«А я і купив. М’ясо там ще в морозилці. Щось зварив собі. Що за пaніка? », – він впритул подивився на неї зеленими очима, які ще недавно зводили її з розуму.

– Льош, ну треба було молочне, соку, фруктів якихось. Вона що, пельмені твої поїсть? Дитина це, Льоша! – намагаючись не дрфтуватися, почала пояснювати Ольга.

З Олексієм вони почали жити нещодавно. Вона переїхала до нього в квартиру. Подружки заздрили: красень зовні, з хорошою роботою, машиною. 27 років (самій Ользі було 30). Неодружений.

Ольга теж була хороша – зовнішність у стилі Барбі, висока, білява, з великими блакитними очима. Вона раділа, що нарешті знайшла своє щастя. Хотілося мати поруч принца. Щоб і зовні гарний, і за душею щось було.

Планка другої половини у неї була завищена. Вистачить і того, що одного разу один кuнув її вaгітну і зник в невідомому напрямку.

Тепер вона гідна найкращого! Так Ольга і міркувала. З Олексієм познайомилися в клубі. Роман стрімко набирав обертів.

Правда, дізнавшись про існування дитини, Олексій скорчив гримасу. Але Ольга, закохана, не думаючи про погане, списала це на те, що він ще молодий. А Машу він ще зможе полюбити.

З батьками Льоша поки не знайомився. І коли вона боязко зробила спробу запросити до себе маму і тата, відрізав:

– Оль, ну давай хоч звикнемося! Ти дочку вже притягла, зараз що, всіх своїх родичів тут збереш?

– Ну вони ж не жити, просто, познайомитися ближче, – несміливо почала вона.

– Ні. Я поки… не готовий. Трохи почекаємо, добре? – Олексій ніжно поцілував молоду жінку в носик.

І ось тут розігралася ця сцена.

– Льош, ти просто… У тебе дітей немає і ти не розумієш. Дитині потрібно інше харчування. Зайшов би, йогуртів там взяв або ще чого. Ну нічого, ти звикнеш. Може, знову в магазин сходиш? А то я тільки парочку взяла, думала, ти купив, – почала Ольга.

Маша, взявши у мами йогурт, тихенько пішла на кухню. Вона була дівчинкою спокійною, вихованою. Ніколи не вередувала, дорослим не докучала. Любила малювати, прикрашати ляльок.

«Ідеальна дитина», – заздрісно зітхали знайомі. Тут же розповідаючи про примхи своїх чад. Ольга повернулася, щоб вийти за донькою, але її зупинив Олексій.

– Чуєш, Оль. А ти що мені сцени влаштовуєш, а? Ми ж начебто домовилися на березі, щоб ось без цих бабських істeрик? – він підняв брову.

– Які сцени, Льош? Ти отримав гроші, пішов у магазин. Важко було щось купити? – розвела руками Ольга.

– Стривай. Я купив, що не так? – насупився він.

– Ні, але ти купив для нас. Ти вважаєш, що Маша їстиме… – почала вона, але він її обірвав на пів слові.

– Так я нічо не вважаю! Я для нас і купував! Причому тут взагалі твоя Маша, я не зрозумів?

– Як це? Але вона ж… Їй же треба, – Ольга відчула клубок у горлі.

– Слухай, якщо їй треба, ти і купуй. Вибач, але годувати чужу дитину я не підписувався. Спочатку там йогурти-соки. Далі що? Платтячка, туфельки, підготовка до школи та інше? Вона мені хто? Я з якого переляку її спонсорувати повинен, а? Їй батько рідний не допомагає, сама говорила, кинув тебе. Ні аліментів, нічого. А тут такий добрий дядько знайшовся, на якого ти свою дочку повісити хочеш? Може, ти їй скажеш ще мене «татом» називати? Знаєш що, я дозволив тобі взяти її до себе в квартиру. Цього мало? Але купувати я їй нічого не збираюся. І гроші давати теж. На тебе – так. Хочеш, підемо купимо тобі, що потрібно. Косметику, одяг, в клуб сходимо. Але на дівчинку я не дам ні копійки, ти зрозуміла? – Олексій стояв поруч і дивився їй в очі.

Ольга відмовлялася вірити почутому. Так не буває. І принци так себе не ведуть. А вона-то хвалилася подругам… Що шубку нову купили. Що духи будь-яких марок бере.

– Льош, ти зараз… Ти ось серйозно? – вона відчула, що плаче.

– Оль, не драматизуй, а? Через некуплений йогурт і сік почала нити. Ти молода жінка, тобі треба життя своє влаштовувати. У тебе мати вдома сидить, батько один працює. Віддай їй Машку і все. Будеш грошей їй давати, зі своїх, зрозуміло. І нормально жити станемо, – Олексій спробував її обійняти.

– Віддати? Так ти в своєму розумі? Вона що, хом’ячок? Льош, ти що несеш? Якщо ти мене любиш, то, моя дитина… Її ж ти теж повинен любити! – висунула останній аргумент Ольга.

– Повинен? Так я нічого тобі не винен! Це ти від кого нарoджувала, йому ці вимоги і висувай! Говорили мені хлопці, не зв’язуйся. Подивися на себе! Одиначка ​​не першої свіжості, з причепом. На ринку наречених найдешевше коштуєш! Радій, хоч я підібрав! Що ти на мене дивишся? 18-20-річних красунь повно! І пальцем клацну, прибіжать. Оля, прибіжать! Тому що вас повно, а чоловіків мало. А ти б зі мною зустрічатися стала, якби я був як Квазімодо? А? І жив би в гуртожитку? Або взагалі не працював? Ти ж на це повелася! А зараз від мене вселенських вчинків чекаєш? Вибач. Не до мене! – і Олексій відвернувся до екрану.

Вона не пам’ятала, як вийшла з кімнати, причинивши двері.

– Мам, ти чого? Мамочка, чому ти плачеш? Ти і так втомилася на роботі. А зараз плачеш! Мама, не треба! Я тебе люблю, – шепотіла Маша, витираючи сльози з її обличчя.

Через годину вони вийшли з квартири Олексія з речами. Викликали таксі. Таксист, повненький, добродушного вигляду, жваво занурив все в багажник, посадив Машу в дитяче крісло.

– Ти чого така серйозна, принцеса? Хочеш соку? Або яблучко? Бери, воно мите. Дівчина, я вашій дочці яблучко дам? – таксист повернувся до Ольги, яка нічого не бачила і не чула.

– А? Що? Та не треба. Його ж мити треба, – відмахнулася Ольга.

– Мите вже! Або сік? Вишневий ось. Треба? А то у вас дочка ледь не плаче, – Не відставав чоловік.

– Ви що? Всім клієнтам соки і яблука роздаєте? Благодійністю займаєтеся? – різко відповіла вона.

– Та ні, що ви. Просто у мене зміна скоро закінчується, я додому відразу. А яблука з селища, від бабусі. Вона моєму Кості наклала знову гостинців, так ось я і запропонував. Діти ж. Вони завжди смачного хочуть, – нехитро посміхнувся таксист.

Маша вичікувально дивилася на матір.

– Ну візьми, – дозволила Ольга.

Таксист зашелестів пакетами і простягнув Маші яблуко, сирок в глазурі і шоколадку.

– Не треба так багато. Собі залиште, – усміхнулася Ольга.

– Так там повно. Бабуся у нас. Все балує та балує Костика. Він так-то великий у мене, самостійний, вісім років уже. І суп вміє варити, і салати там. Вдома все робить, коли я на роботі. І уроки встигне, і з собакою погуляє. Пекінес у нас, старенький уже, – продовжував розповідати водій під час поїздки.

– Дружина, мабуть, відпочиває? З такими чоловіком і сином, – промовила Ольга.

– Нема її. Мамки нашої. Ніколи не хвoріла, а тут раз і все. Молода така. Кості тоді тільки два роки було, – помовчавши, відповів він.

– Вибачте, – почервоніла Ольга.

– Нічого. Ми справляємося, якось, – продовжив той.

– Зустрінете ще своє щастя, – промовила вона.

– Та не думаю. Дівчатам зараз красені потрібні та з грошима. Ну нічого, нам і так нормально. Звикли вже. Людина до всього звикає, навіть до самотності. Тим більше у мене син є. Треба заради дітей жити. А любов, ну немає, так і що робити. Зараз он заїду ще Костику м’ячик новий куплю. Старий-то кудись закинули, – відповів таксист.

У будинку батьків він допоміг Ользі вивантажити речі. Погладив Машу по голові.

– Не журіться. Ви прямо як з картинки обидві. Дочка на вас схожа. Така ж красуня! Ну, дай Вам Бог усе! – і добродушний таксист поїхав.

В будинку Ольга закрилася у своїй кімнаті. У неї не було сил навіть нічого пояснювати батькам. Ті малювали з Машею. І питань не задавали. Прийшло смс-повідомлення від Олексія:

– Коли перестанеш дутися – повертайся. Але на моїх умовах!

Ольга занесла його в чорний список і проридала всю ніч. На наступний день знайшла в собі сили поговорити з матір’ю.

– Доню! Він нехай як хоче, так і живе, справа особиста. Але те, як він до твоєї дитини відноситься? Ні, з такою людиною жити не можна! Маша золота дівчинка! Як вона може перешкoдити? Принцу ти зраділа? Ну біжи до нього, а дівчинку залиш нам! Як він радив! Зможеш так? Треба, щоб чоловік вас обох любив! Захищав! Оберігав, піклувався! І чому дитина – це причіп? Це – надія, опора. І не він вас бере, а ви його! До себе в сeрце пускаєте! Дивись спочатку, як до доньки твоєї відносяться! Це і буде показник любові до тебе! А що захоплювалася ти, що красень. Оленька, з лиця воду не пити! – мама поцілувала Ольгу і пішла на кухню пекти з Машею пиріжки.

Через два тижні, виходячи з Машею з магазину з пакетами, Ольга почула, що хтось торкнув її за плече. Обернулася. Той самий таксист. А поруч з ним – темноволосий сіроокий хлопчик. З ямочками на щічках. Зовсім не схожий на батька.

– Доброго дня! А ви теж за покупками? – посміхнувся чоловік.

– Так… Маші потрібно було дещо з одягу купити. Але вона хотіла пальто в квіточку, а тут такого немає, – відповіла Ольга.

– Я знаю, де є. Ми там куртку мені купували. І як раз мама з дівчинкою на зразок вашої, маленької, купували таке! – відповів хлопчик.

– Костя, ну що ти, вони самі знають, де! – пробував втрутитися батько.

– Гаразд, скажи, куди йти треба? – посміхнулася Ольга.

– Навіщо йти? Ми з татом на машині. Довеземо вас. Давайте я сумки понесу ваші! – Костя взяв з рук приголомшеною Ольги пакети.

– Так… Не представилися щось. Мене Михайло звуть, – сказав таксист.

– Ольга.

По дорозі Костя розповів, що вони сьогодні з татом картоплю будуть робити у бабусі на багатті за будинком. І шашлики. І якщо Ольга хоче, то може прийти. Разом з Машею.

– Що це за мужик з тобою був? У торговому? Товстий такий! – подзвонила їй ввечері подруга.

– Він не товстий. А дуже хороший. Михайло це, – відповіла та.

Ольга і Михайло одружилися через півроку. Чоловік все робить для сім’ї. Він обожнює Машу, як рідну дочку. Костик у всьому допомагає дівчинці і нової мами.

– Як королева себе відчуваю! Не думала, що відразу знайду сім’ю і мене будуть так любити мої хлопчики! – сміється Ольга.

Вона задоволена. Михайла і його турботу оцінила гідно. Той багато працює. Накопичив їй і дітям на путівку.

– А удвох потім поїдемо! Головне – зараз ви відпочиньте! – посміхається він.

Він просто дуже любить свою сім’ю, цей простий і зовсім неідеальний зовні чоловік…