– Син одружитися зібрався, радість-то яка, – щиро раділа Марта Іванівна, чудова новини. Давно пора вже, двадцять вісім стукнуло, він все вибирає. Всі її ровесниці онуків доглядають, а вона навіть сина не одружила ще. Дівчину його прийняла без розмов, полюбила, як рідну.

Та й як не полюбити, розумниця, красуня, на лікаря вчиться, відразу жити вони разом з Олегом стали, в маминій квартирі. Не відпустила вона їх від себе, чого дурно гроші витрачати, квартира велика, всім місця вистачить, і Марті Іванівні, веселіше

Наречену звали Оленка, таке ім’я славне, і вся вона така мила, ніколи не суперечить, в усьому допомагає, готує смачно і з задоволенням.

Свекруха з появою невістки, забула, коли і на кухні була, все Оленка робить, і в будинку чистота і порядок, і син обласканий і доглянутий. А Оленка Марті Іванівні все говорить, – Ви краще відпочивайте побільше, набігалися вже, за все життя…

І то правда, набігалася. Марта Іванівна була незамінним працівником, все життя пропрацювала акушером і поки чужих дітей приймала, трохи свою сім’ю не прогавила.

Чоловік чекав, чекав, коли ж вона згадає про нього, та трохи до іншої не пішов, добре вона вчасно помітила… Так ось у тридцять чотири роки син Олег появився.

Чоловік, звичайно, через п’ять років все-одно пішов, навіть дитина його не зупинила, а Марта зітхнула з полегшенням, назад склеїти сім’ю не вийшло, а терпіти його походи наліво, вона не мала наміру.

Вона не вимагала від нього нічого, сама справлялася, тільки працювати стала ще більше. Так син рано став самостійним, сам школу закінчив, сам вступив до медичного, він завжди захоплювався маминою роботою і теж захотів стати лікарем.

А потім ось Оленку зустрів, на практиці у нього була в лікарні, так і закохалися, весілля зіграли, мама щаслива була, у сина дружина така хороша, пощастило йому.

Через рік Оленка сина народила, бабуся на пенсію вийшла заради такого випадку, з онуком няньчилася, поки невістка навчання закінчувала. Бабуся ж в садок повела, і на лікарняних сиділа, відпустивши Олю на роботу.

Загалом, все було добре в їх дружній родині. Що потім сталося, Марта Іванівна толком не зрозуміла, тільки розбіглися молоді. Оля забравши дитину, поїхала на знімну квартиру, нічого не слухаючи і не пояснюючи.

Тільки потім син зізнався, покаявся, що був гріх з його боку, захопився молодою медсестричкою, а та Олі сама все розповіла, мабуть, сильно захотіла в їх сім’ю влізти і молодого доктора на собі женити.

Мама нічого не сказала, тільки подумала, – Яблучко від яблуньки, далеко не падає…, хоч і виховувала його одна, а гени нікуди не дінеш.

А Оля, розумна була, не пробачила, тут же розлучення, аліменти, і так образилася на чоловіка, що і свекрусі онука не давала.

Дуже Марта Іванівна за внуком нудьгувала, їздила до них, подарунки привозила, поговорити хотіла, не за сина просила, за себе, вона-то все одно бабусею залишилася, все дарма, не пустила колишня невістка її до онука, ось тобі і добрі стосунки, ось тобі і жили, душа в душу.

А син цю медсестричку в будинок привів, залетіла вона швидко, постаралася. Мати її заздалегідь ненавидить, зруйнувала таку гарну сім’ю, адже не любить син її, відразу видно, а діватися нікуди, хто ж захоче такої слави на роботі, що дитину зробив і кинув.

Та й нова невістка, не рівня, та ще мимра, не заладилося у них відразу. Коли сина вся така біла і пухнаста, а за спиною шипить.

Ось і живуть тепер маються, і син і дружина його, і мати, яка такого звернення зроду не бачила, і дитина ця майбутня нікому не потрібна, і нічого не виправити вже.

Ось так в житті буває. Не завжди свекруха винна.

Джерело