Заміж вийшла я вже не зовсім молодою в 36 років, тому була дуже щаслива, що Матвій мене взяв за дружину. В усіх моїх знайомих жінок вже були діти, а я все ходила сама.

Ми обоє добре працювали, але зрозуміли, що швидко зібрати на своє житло нереально. А я більше не хотіла відкладати весілля. Я хотіла мати сім’ю, дітей. Хоча Матвій і умовляв відкласти хоча б на пару років одруження, я наполягла на своєму, бо вже немолода, хочеться діток.

У моїх батьків жити було ніде, тому довелося оселитися у матері чоловіка. Вона одна в трикімнатній квартирі жила, а старша дочка заміжня і живе в іншому місті.

Матвій мене відразу попередив, що у його мами дуже складний характер, але я подумала, що у нас буде своя кімната, ми всі працюємо, тому перетинатися будемо мало.

Щоб не було всяких непорозумінь, я наполягла з самого початку, щоб харчуватися нам окремо. Оплату комунальних ми взяли на себе, ніби як в подяку за те, що нам дозволили пожити у мами Матвія. Це у порівнянні з орендною платою, було вигідно. Свекруха теж була задоволена такою щедрістю.

Спочатку все було добре у нас, жили, як нормальна сім’я. Я навіть чоловікові я частенько говорила, що він даремно так говорив мені про свою маму, бо вона дуже хороша людина. Але він лише загадково посміхався і ще сказав, що поки не хоче дітей, щоб не зв’язувати себе. Я погодилася з чоловіком, хотілося ще пожити пару років для себе, хоча розуміла, що вік вже не молодий. Але так вийшло, що ми дізналися, що я чекаю дитину. Чоловік засмутився, а я навпаки, зраділа. Адже мені вже на той час було 37 років, а раптом потім пізно буде.

Мати Матвія сприйняла новину спокійно. Сказала, що якщо буде потрібно, зможе піти з роботи, щоб мені допомагати. Але мене це не влаштовувало. Адже тоді доведеться цілими днями бути з нею вдома, а вона мені, якби там не було чужа людина, я не знала, як ми порозуміємося з нею. А характер її я вже встигла вивчити. Вона не лаялася зі мною, але поводилася так, що мимоволі хотілося піти в свою кімнату подалі від неї.

Свекруха показала своє ставлення до мене, коли народилася дочка. Почалися такі суперечки, що я вже готова була платити за оренду квартири. Від чоловіка підтримки немає, сказав, що він мене попереджав і не факт, що з моїми батьками було б по-іншому. З моїми батьками краще не було б.

Я розумію, що він має рацію, але що тепер робити мені? Чоловік хоче машину, каже, що відкладати гроші на квартиру можна нескінченно. Буде відмовляти собі і дитині у всьому, а зможемо купити в кращому випадку однокімнатну. За цей час дочка підросте, і проблема житла нікуди не дінеться, бо для неї потрібно буде ще одну кімнату.

То чи не краще просто жити з матір’ю, підлаштовуватися під неї і ні в чому собі не відмовляти? Чоловік каже, що його мати не вічна і житло дістанеться нам, бо ми живемо з нею і доглядатимемо її.

Я з ним не згодна. Я не зможу жити весь час з його мамою. Але іншого виходу теж не бачу.

Джерело