Я та сама жінка, яка закохалася без пам’яті. Якій соромно за те, що вона робила і робить. Яка народила від шалено коханого, але чужого чоловіка.

Він не пішов до нас з донькою. Хоча і обіцяв. Але допомагає матеріально. Гроші не великі, але все ж. Я розумію, що у нього є сім’я, тому більше не вимагаю. З’являється він теж не часто, не тоді, коли мені хочеться. А після відвідування пропадає, наскільки хоче. І це триває вже довгих 16 років. Дочка вже звикла до такого батька.

А до зустрічі з ним я була заміжня. У нас з чоловіком народився син. Ми дуже часто сварилися. Розходилися, сходилися. Хотіли навіть другу дитину народити, але бог відвів. Розлучилися. Я була не щасливою в шлюбі. І зараз я теж нещаслива. І де воно, жіноче щастя? Жити в шлюбі з нелюбом? Або терпіти і чекати коханого, але чужого чоловіка?

Дуже хотілося б зустріти третього, вільного чоловіка і жити з ним щасливо. Але я вже не вірю, що зустріну і зможу ще когось полюбити.

Я знаю, що таке бути дружиною не вірного чоловіка. Але я також знаю, що таке бути коханою одруженого. І в тому і в цьому випадку дуже складно і погано.

Не засуджуйте нікого. Життя багатогранне і не завжди щасливе. Кожен шукає свою половинку, але щастить не всім…

Автор: Тетяна

Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!

Джерело