Ірина Петрівна побачила розчарування дітей після Миколая і на день народження вирішила виправити ситуацію.

Ми з чоловіком вже більше десяти років разом. У нас двоє чудових діток, своя квартира, і у мене і у чоловіка хороша робота. Діти вже школярі. Максимко в 4 класі, а Улянка пішла цього року в перший.

Я кручусь як білка в колесі: робота, школа гуртки, домашні справи. Чоловік допомагає, але самі розумієте, що більшість справ лягає все ж на жінку.

Все було в нас чудово до недавнього часу. Справа в тому, що діти давно нас просять купити собачку. Я всяко відпиралася, бо це додаткова робота, причому мені. Чоловік сказав, питайте в мами, якщо дасть добро, то я куплю якого хочете. Я його розумію, він пішов з самого ранку на роботу, і прийшов ввечері, хоча я також на роботі, але в мене невнормований робочий час.

Діти нам час від часу нагадують про своє бажання мати чотирилапого друга, але я не здавалася.

Цього року на Миколая вони двоє в своїх листах писали ж звичайно, що хочуть собачку. Святий приніс все, про що просили, ще й більше, але замість живої собачки ми купили інтерактивну. Дорога, до речі, але іграшка справді цікава.

Після Миколая до нас прийшла моя свекруха, також принесла від себе подарунки. Дітям все сподобалось, але слово за словом діти сказали їй, що просили живого, а Миколай приніс – лялькового. Вони показали всім своїм виглядом, що не задоволені, бабуся ж також засмутилася, бо онуки не отримали те, що хотіли.

Але час минув, діти вже майже й не згадували про чотирилапого. І ось настав день народження наших дітей. Ми завжди святкуємо в один день, так як народилися вони з різницею в п’ять днів, Максимко 18 грудня, а Улянка 23.

Багато гостей ми не запрошували, лише найближчі. Куми прийшли перші, вже встигли і привітати наших діточок, і за столом посидіти. Ірина Петрівна ж приїхала вже ближче вечора. Заходить вона така, з досить великою коробкою в руках.

– Максимко! Улянка! Біжіть негайно сюди, бабуся приїхала, подарунок вам привезла.

Мені аж самій стало цікаво, що ж таке знаходиться в коробці.

– Галинко, ти не стій, а біжи за телефоном, щоб реакцію дітей зняти. Буде памятка на все життя.

Мене це вже насторожило…

Відео почав знімати чоловік, а я в фартушку стою, і чекаю на розпаковку.

– Та-да-ммм!

Діти від побачено почали стрибати до стелі, пищати. Я справді такої реакції ніколи в них не бачила,зато я аж присіла на табуретку.

Ви мабуть вже догадалися, що було в коробці – собачка.

Мила і дуже гарна, і хочу сказати – доволі дорога. Навіть не знаю, звідки у свекрухи такі гроші.

Були щасливі всі, від дітей до чоловіка, навіть куми світилися від щастя. Засмученою стояла в коридорі лише я.

Ну скажіть мені, хіба можна так було вчинити? Без дозволу батьків? Я реально не готова до цього. В мене немає часу його вигулювати… Слів нема…

Щоб ви робили на моєму місці?

Автор – Наталя Гуренко

Фото ілюстративне

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

Джерело