Коли я під час сесії бігав ставити свічки до святого Миколая, охоронець храму говорив: “Двієчники! Не вчитеся зовсім, а Микола Угодник за вас потім іспити здає!” І він мав рацію.

Це почуття надії тільки на диво знайоме багатьом студентам. І до кого в цьому випадку звернутися за допомогою? Ну звичайно – до того, кого вже століттями називають Чудотворцем.

Чудо, яке сталося зі мною, дуже позитивне, добре. У святого Миколая безумовно є почуття гумору. І в той же час в цій історії був глибокий сенс, усвідомлення якого наповнює серце надією.

Я студент 5 курсу юридичного факультету. Остання сесія, останній іспит. Далі тільки державні іспити і захист диплома. Останній ривок і півтори доби на підготовку. Ну, півдоби я, як прийнято у студентів, відключивши думки, відпочивав від попереднього іспиту, розраховуючи підготуватися за наступну добу. І тільки вранці відкрив підручник, як викликали в універ по дипломних справах. Повернувся в 15.00. Обурюючись чере обставини, схопився за підручник, як почало стукотіти у висках. вирішив прилягти відпочити і заснув.

Прокидаюся о першій годині ночі. І тут же починається неймовірна тривога – скоро ранок і іспит, а я так і не розкрив підручника. Схопив книгу і на автопілоті судорожно почав читати, причому, починаючи зі змісту.

Пробігся очима по діагоналі і зрозумів, що абсолютно не вловлюю сенсу, а вчити треба більше сотні питань… І гірко закрив книжку, розуміючи що нічого не встигну. Ось вона – надія на чудо! Взяв акафіст Святителю Миколі і став читати з думкою: “Ти ж бачиш, що я хотів готуватися, але мені просто не дали…”. Дивно, але в акафісті святому Миколаю є слова, які кожен зможе застосувати до будь-якої життєвої ситуації, і кожен, хто читає знайде там розраду саме для свого випадку.

Мене там зачепили слова: “…Радуйся, таємничий із’явителю розуму…”. А сам думаю – як може він виявити, якщо я взагалі нічого не знаю по матеріалу? Ну, загалом, прочитав акафіст і спати.

Вранці зайшов до храму і поставив свічку перед його іконою, помолився. І раптом спало на думку: Та ну й добре, не здам я цей іспит. Не буду ображатися на Миколая, значить сам винен. АЛЕ! Якщо він все таки вирішить мені допомогти,.. то ЯК ЦЕ ВИГЛЯДАТИМЕ!? Тому що я перебрав у голові безліч варіантів чудесної здачі і всі вони були провальними. Більше ніяких варіантів я не бачив, повна безнадія. Якщо святий Миколай створить диво – то яке воно буде?

Приїхав в універ. Там сидить тремтяча чергу. З кабінету чутися гнівні вигуки викладачки. Студенти тихим голосом кажуть: “Все, це кінець, вона і так зла, а сьогодні взагалі не з тієї ноги встала, вже трьох осіб вигнала”. Тобто шансів взагалі ніяких – особливо для тих хто не готовий. Я зрозумів – пішло безнадійне посилення ситуації, щоб диво було яскравішим.

Мене з радістю пустили в аудиторію без черги – ніби в клітку до тигра. “Квиток бери швидше!” – прогарчала екзаменатор. Я взяв і сів читати. Ну і звичайно – три питання, і я на жодне не знаю відповіді. Все так банально. І немає ніякого дива… Уявляю як підходжу, кажу, що не готовий, і з тріском вилітаю. А там недопуск до державних, і як наслідок проблеми з отриманням диплома. З страхітливою перездачею через рік.

Сиджу, хитаюсь на стільчику з куражною посмішкою приреченості. Дівчата шарудять шпаргалками. Викладач помічає і підвищує голос на них. Викликає одну відповідати. А вона, якщо і знала, то від страху забула. Плаває по повній. Викладачка просто схоплюється і галасує на всіх в аудиторії: “Ви взагалі, хто-небудь, готувалися!? В якому році пенсійна реформа була – хоч хто-небудь знає!?”

І тут я тягну руку і весело вигукую: “Я знаю! У 2011 році!”. Звичайно, я не знав цього, а видав цифру, яку помітив, коли вночі судорожно читав зміст. Текст не розумів, а за цифру погляд зачепився. “ПРАВИЛЬНО !!!” – вигукує екзаменатор, – “Іди сюди з заліковою книжкою!” Я біжу. А вона, показуючи на мене всій аудиторії, говорить: “Ось, вчіться все у нього! Це єдиний з вас всіх, хто нормально готувався до іспиту! Звичайно, я поставлю йому” відмінно “!” І я, мало не під оплески, вилітаю з класу.

Поки додому їхав, три рази заглядав в заліковку – правда чи мені це привиділося!? І, звичайно, зайшов до церкви. Поставив свічку Миколі Чудотворцю і довго задумливо дивився на нього. І я знаю, це був не обман зору. Я дійсно бачив, як ніби він злегка посміхнувся, а в голові у мене голос запитав: “НУ ЩО, викрутився?!” І мушу зізнатися – так, викрутився і ще як! Безнадія повна була, а отримав “відмінно”, та ще в приклад поставили і з почестями провели.

А потім я зрозумів і глибокий сенс цього чуда. Часто ми в житті у важкій ситуації не бачимо виходу, всі варіанти здаються вичерпання і нами оволодіває відчай. Але це диво дозволяє зрозуміти що це тільки наші варіанти вичерпані, а там – у Бога, ще безкрає море варіантів розвитку подій і один яскравіший від іншого, та такі, які ми навіть уявити не в змозі. Треба лише вірити Богу. Навчитися довіряти Його задуму про нас.

Миколі Угоднику від Бога дано великі можливості “викручуватися” у найбезнадійніших ситуаціях. Але при всій надії на Бога все-таки і самому треба щось робити – дати Йому можливість за щось зачепитися, щоб допомогти. Хоча б прочитати зміст.

З Мережі.

Фото ілюстративне.

Джерело