Є така приказка: «Брат любить сестру багату, а чоловік любить дружину здорову». Вона описує певну модель сімейних відносин, на мій погляд, досить збиткову модель. На жаль, часто все в точності так і відбувається.

Коли Таня навчалася в 8-му класі в її родині з’явився маленький братик. Різниця між дітьми 15 років. Таня була далека від дитячих ревнощів і образ, тим більше, що і їй в сім’ї приділялася не так уже й пильну увагу.

– Пятірку отримала? – байдуже вислуховувала мама. – Ну, а що ти ще мала отримати? Навчання – головна праця школяра.

І все. Ні похвали, ні гордості за дочку, звісно ж зрозумілий факт. Таня з натхненням взялася допомагати мамі в догляді за маленьким братиком. Купала, гуляла, прала одяг.

І продовжувала отримувати в школі очікувані п’ятірки, яких ніхто не помічав, як не помічав ні стопки випрасуваних пелюшок, вимитого посуду, переодягненого малюка.

– Так і має бути, – повчально зауважував батько, – дочка-перша помічниця по дому. Здавна так повелося. Ти і нас в старості зобов’язана оглядати, а Олег – це інше. Син – це продовження, це кар’єра, це звершення і надії. І йому ти, як старша сестра завжди зобов’язана допомагати. Це твій сестринський борг.

Ось так Таня закінчила інститут, працювати влаштувалася, заміж вийшла, народила сина. І чоловік теж не помічав ні чисто прибраної квартири, ні смачного борщу, ні навіть того, що Таня почала отримувати і зарплату більше, ніж у нього.

– Ну все жінки заради сім’ї намагаються, – говорив чоловік, – я б не став жити з тобою, будь ти інша.

Тата не стало, брат підріс і став збиратися в інститут, а мама слабувала.

– Ти повинна допомогти братові, – дзвонила мама, – він не пройшов на бюджет, треба на платне. Мені ніде взяти грошей, а ти старша сестра. Це твій обов’язок допомагати і навчати молодшого брата.

І Таня допомагала, платила, влаштовувала. Не замислюючись про те, коли ж вона просила батьків народити їй брата, щоб було кому допомагати, кого вчити і влаштовувати. А у вихідні, замість відпочинку, Таня бігла в квартиру, де колись жила, щоб наготувати на тиждень їжі, прибрати в кімнаті брата-студента і забити холодильник матері.

– А хто ж ще повинен це робити? Ми так і вважали, що дочка повинна допомагати батькам. А у мене пенсія – гроші, а Олежику стільки всього треба.

А потім Таня приходила додому і повторювала все те, що тільки що зробила, тому що вона ж дружина, вона ж повинна. А ще через кілька років Таня влаштовувала до себе на роботу брата Олексу, який за 2 роки після закінчення інституту так і не знайшов собі нічого підходящого.

А ще платила вже в кредит за навчання свого сина, який теж зростав надією на звершення, але за балами на бюджет не пройшов.

А потім Таня якось видихалася. Посіріла, стала втомлюватися і стрімко худнути. Але не могла зупинитися в своєму вічному бігу: «вона ж повинна». А коли їй повідомили діагноз, виявилося, що робити що-небудь вже і пізно, але можна спробувати, хоча дуже дорого.

– Де я такі гроші візьму, – сказав чоловік, – ти повинна була раніше помітити, що з тобою щось не так. Відвалимо такі гроші і що? А не допоможе? Тобі все одно буде, а мені борги віддавати?

– Я одружитися зібрався, відповів брат, – гроші на весілля відкладені. Ти давай, це… тримайся.

– А як я буду жити? – влаштувала істерику мама, – Невістка хіба за мною буде ходити? Ти сама винна в усьому. Не береглася, не думала, що рідних запровадиш в такі витрати. Егоїстка. Ти повинна була раніше звернути увагу на те, що не все гаразд з тобою.

«Повинна, повинна, повинна», – дзвеніло у вухах у Тані. І тільки син, який дізнався, що з його матір’ю і скільки потрібно грошей, мовчки пішов і написав заяву в інституті і гроші сплачені за рік, а справа була у вересні, йому повернули. А потім працювати влаштувався.

А Таня пішла лікуватися. І допомогло. І немов разом з хворобою, розпрямила Таня спину і скинула весь свій величезний борг перед усіма.

І квартиру собі зняла, пішовши від чоловіка, а потім розлучилася і поділила на три частини гроші від продажу нею, між іншим, заробленої троячки. Вони з сином взяли по квартирі з кредитом, а чоловік свої гроші прогуляв, повернувся в передмістя, до старих батьків.

І мама живе з братом і його сім’єю, намагається Тані нагадати про борг, дзвонить, лається. Та ще й брата, нарешті, з Таниної роботи попросили, тому що вона перестала заступатися і покривати його косяки.

І тепер вона невдячна дочка, що не виправдала надій, зрадлива дружина, що позбавила чоловіка квартири, погана сестра, яка нічим не допомогла рідному брату, а ще й свою стару матір на його плечі звалила.

Зате Таня вперше в житті на 6-му десятку років нікому нічого не винна. Вона майже молода, майже здорова і син у неї є, який виріс на подив, порядним. Раніше б скинути вантаж і забути про вічний борг. Ну вже гаразд, краще пізно, ніж ніколи. Ця приказка мені подобається набагато більше. А вам?

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Джерело