А З’ЯВИВСЯ цей «чотирикутник» у школі в 10-А, коли приїхала новенька- світла русявка Валентина.У неї відразу до нестями закохалися двоє друзів- Мишко і Гриша. Валентина почала дружити з донькою маминої колежанки й сусідки Оленою. Відтоді хлопці з усіх позашкільних заходів проводжали дівчат додому.

Усі члени невеличкої компанії були дуже різними за характерами, захопленнями, рівнем знань. Дівчата співали у вокальному ансамблі, тож на шкільних вечорах «запалювали» всіх піснями.Гриша- круглий відмінник, закоханий в математику. Мишко- зірка футбольної команди. Разом їм було весело і цікаво. Мріяли про майбутнє. Гриша бачив себе студентом політеху. Подруги готувалися до вступу в інститут народного господарства. Мишко планував спортивну кар’єру.

Олена таємно з восьмого класу любила Гришу. Він же на неї ніякої уваги не звертав. А ось Валя з першого погляду закохалася в Мишка.

У ТОГО, хто вперто йде до мети, мрії збуваються. Гриша з червоним дипломом закінчив політехнічний. Валентина стала економістом. А як склалася доля у двох інших членів чотирикутника? Олена «провалила» екзамен з історії і пішла на курси продавців. Михайло елементарно проспав перший іспит. Забрав у виші свої документи і подався до «подруги по нещастю» Олени розвіятись. Розвіялись і одружилися, запросивши Валентину і Григорія на весілля.

Валентина (вдома і друзі називали її Тіною) довго переживала вчинок подруги та коханого. Зате Григорій неабияк зрадів, вважав цей вибір друзів подарунком долі. Ставши дипломованими спеціалістами, вони повернулися до рідного містечка й створили сім’ю.
Отак чотирикутник і розламався. Михайло з Оленою мешкали в Одесі, з відомої причини втратили зв’язок з колись нерозлучними шкільними друзями. В обох родинах підростало по двійко діток. Григорій з Тіною займали хороші посади, побудувалися. Жили в достатку і злагоді. Всі відпустки проводили з синами на морі або в туристичних подорожах.

Протилежна життєва картина намалювалася у взаєминах між Михайлом та Оленою. Вона часто шкодувала, що «перейшла дорогу» Тіні й втратила вірну подругу. Донька й син все частіше ставали свідками домашніх розбірок і конфліктів. Тато полюбляв зайве вжити спиртного та захоплювався чужими жінками. Нерідко не ночував удома. Тоді з’являвся в маминому магазині, клявся- божився, що востаннє негідно себе поводив, і просив грошей на погашення чергового боргу.

Як приходив додому – на всю потужність включав диски своїх улюблених пісень на кшталт «Владимирського централу», заважаючи дітям- старшокласникам робити уроки.

— Тату, ми слухаємо твій шансон, і склалося враження, що тюрма – це найкраще місце на землі, де сидять освічені й талановиті люди, котрі дуже сильно люблять маму, – роздратовано сказав йому одного разу син Ігор.

— А що мені – вашу Тіну Кароль слухати?

— Можливо…

— Та у неї ж ні голосу, ні рожі, ні кожі. Що ви в ній знайшли? От у мене однокласниця Тіна була- так ото голос, а фігура…

— І чим у вас все закінчилось?

— Чим… Я здуру на вашій мамі оженився…

ЯКОСЬ захворіла Михайлова мама і йому довелося відвідати її. Ніби випадково зустрів біля адмінбудинку Григорія, напросився в гості. Хіба міг передбачити Григорій, що ця зустріч Михайла з Тіною накоїть стільки біди?

У 38- річної жінки неначе вулкан кохання спав- спав і раптово прокинувся, високим вогнем спалахнув. Вона ладна була піти на що завгодно, аби лишень Михайло відповів їй взаємністю. До чого дійшла… Сама телефонувала йому, призначала побачення в одному з готелів. Ця шалена пристрасть так вирувала, що Валентина не володіла собою. Врешті, повідомила:

— Вибач, Гришо, але я знайшла своє справжнє щастя і втрачати його тепер не маю наміру.

— Тіночко, схаменися! Тобі перед дітьми, усім містечком нашим- не соромно?

— Ні! Я приведу Михайла в наш дім, поживи, будь ласка, у своїх батьків.

Ця трагедія на сімейному кораблі відомого в райцентрі подружжя, звичайно ж, не залишилася непоміченою. Григорій не подавав виду, що йому боляче, турбувався про синів, які виявили бажання піти з ним. Валентина ж літала, цвіла і пахла.
МИНУВ місяць, другий, третій. Тінине бурхливе кохання почало набридати Михайлові. Засиджувався в кафе з колишніми двома однокласниками за чаркою, повертався пізно ввечері. Їхні з Тіною гострі розмови й претензії перетворювалися на скандали. Сльози, докори так діставали Михайла, що почав давати волю рукам. Тіна не звикла до такого ставлення й приниження.

— Ти що, здурів, ти ж мене отак покалічити чи й вбити можеш!

— А ти як думала, привласнюючи подружкиного чоловіка. Лєнка терпіла…

— А я – не буду!

В самій лише піжамі та носках вирвалася з рук п’яного Михайла і вибігла на мороз. Біля хвіртки раптом зупинилася. Далі – куди? І неначе прозріла: «Звичайно ж, до нього, Гришеньки, та до синочків…».

Джерело