Зараз ситуація в моєму житті склалася досить не проста. Ми більше шести років живемо з чоловіком Степаном, у нас є спільна дитина чотирьох років. Чоловік любить гратися з нашим маленьким сином, бере з собою в гараж, приходять замурзані, але дуже щасливі та радісні. Про мене теж не забуває – квіти без приводу постійно дарує, романічні побачення в ресторанах, оточує мене турботою та увагою.

Раніше ми орендували квартиру, платив орендну плату мій чоловік. А недавно взяли кредит на своє власне житло, але платимо його разом, і мої батьки допомагають нам чим можуть. Живемо ми наче непогано, дружна сім’я, де всі один одного люблять і поважають. Я хороша господиня, сама люблю затишок, чистоту і запах домашніх пирогів, готувати я люблю, мені дійсно подобається готувати смаколиками свою сім’ю.

Працюю я неповний робочий день, але грошей нам вистачає. Син підросте, можна буде подумати і про іншу роботу, але зараз нас все влаштовує. Я сама модельєр і швачка, працюю в салоні, але буває багато приватних замовлень, я шию багато одягу людям в себе вдома.

Чоловік добре заробляє, розкоші у нас немає, звичайно, але якщо є мета – річ купити або на відпочинок гарний грошей відкласти – то все реально. Ми з чоловіком хотіли придбати в кредит приватний заміський будинок, але вирішили почекати, бо зараз не ті часи.

Ось я жила і щиро раділа – шлюб вдалий, вийшла заміж пізно, але всім кажу: чекала саме такого, як мій чоловік. У нього це другий шлюб, в колишній сім’ї теж є дитина-підліток. Чоловік добре спілкується з дочкою, але не дуже часто. Допомагає їй з першою дружиною матеріально, підтримує зв’язок з батьками першої дружини, своїми тещою і тестем, так як дівчинка живе з ними. Що там у них сталося, де його перша дружина живе – я не цікавилася.

Цікаво, звичайно, але за це невтручання в особисте життя чоловік мене дуже цінує. Він розповів про першу сім’ю рівно стільки, скільки вважав за потрібне. І всі ці роки я його ні про що не розпитувала, не хотіла засмучувати, адже всім зрозуміло, що люди розлучаються не від доброго життя, а через проблеми.

Я не забирала його з родини, він був вільним і жив один. Але мене все більше непокоїть те, що він до цих пір в шлюбі з тією жінкою. На дружні жарти в компаніях – чому ми не одружуємося, «шкодуємо гроші» на весілля, – ми навчилися віджартовуватися теж. Нам і так добре, а штамп в паспорті – це лише формальність.

Подруги-колеги з салону кожен день наводять приклади з життя цивільних дружин, які залишилися поза кораблем щастя, яких і дружинами то назвати не можна. Переконую себе, що вони заздрять, а ці всі нехороші історії з життя зовсім не про нас.

Але останньою краплею стала моя мама, вірніше, її прохання сказати чоловікові прямо: одружуємося чи ні? Їй здається дуже дивним факт наявності штампа в паспорті мого чоловіка з першою дружиною. З одного боку, у неї всі права, а у мене одні обов’язки.

Що це за шлюб такий?

А згідно із законом навіть на нашу нову квартиру у неї є всі права. Вона законна дружина чоловіка, на якого оформлене наше житло, за яке і я, і мої батьки щомісяця платимо гроші у банк теж.

Я довіряю чоловікові, і ця розмова йому буде неприємною. Не знаю, що робити, а раптом моя мама виявиться правою?

Джерело