…ОЛЕНА збиралася на танці. Зробивши гарну зачіску, почала наносити на личко крем, пудру. Батько Микола спостерігав за донькою і голосно гримнув: «Скільки можна! Нумо швидше наводь красу і вимітайся з хати!». Олена ніби не чула його грубих слів. Повернулась до мами, почала навчати, що їй теж давно вже потрібно частіше зазирати в люстерко.

Наголошувала на тому, що зморшки не прикрашають , а жінка свій вік ретельно повинна приховувати. Олена , підійшовши до мами , притулилася до її обличчя і рясно розцілувала борозенки неглибоких зморшок. Бо кожна, як це не дивно, прикрашала обличчя любої матусі.

Не встигла Олена зачинити за собою вхідні двері, як Микола теж хутко почав кудись збиратися. Ретельно поголився, одягнув свіжу сорочку. Раїсі захотілося доторкнутися до нього і ніжно поцілувати у вуста. Та це були лише мрії. Не все складається так, як хочеться. Подумала, що були у їхніх взаєминах й хороші дні, завдяки яким народилося п’ятеро дітей. І не її вина, що Микола по-іншому жити не може і не хоче. Тож вона щоранку прокидалася з вірою, що сьогоднішній день буде кращим за вчорашній.

Коли тато вийшов з дому – менші діти вже спали. Лише старший, Олег, стомлений від гри в футбол, присів біля мами. Вона ніжно погладила його кучеряву голову і запитала, ким він хоче бути. Син зробив серйозне обличчя і сказав: «Людиною, вірним чоловіком і батьком». Раїса зашарілася, відчуваючи, що він добре розуміє зміст сказаних слів. У неї в грудях щось стиснулося, сльоза котилася по обличчю , і вона прошепотіла: «Дай, Боже…».

ОЛЕНА в клубі довго не затрималася, бо вимкнули світло. Це в селі бувало часто і надовго. Тож повертаючись разом з друзями додому, ще здаля помітила знайому постать чоловіка і оторопіла. Цієї світлої, зоряної ночі неможливо було помилитися: це був її батько. Відірвавшись від молоді і ховаючись між деревами, слідкувала, куди ж він так поспішає. Зупинилася лише тоді, коли батько впевнено відкрив хвіртку одного будинку та легенько постукав у вікно.

Йому відразу ж відчинили. Олена підійшла до вікна. Крізь прозору занавіску їй було видно, як тато сів у освітленій товстою свічкою кімнаті за святково накритий стіл . І лише тоді, коли він притягнув до себе пишногруду господиню і пристрасно поцілував її, не витримала й, мов ужалена, відскочила від вікна. Вона боялась, що вголос розплачеться, або ще гірше – повибиває шибки. Щоб не накоїти лиха, щосили побігла додому.

Мати не спала, швидко впустила доньку до хати, а побачивши сльози на очах дівчини – злякалася. Олена почала вмовляти маму піти і викрити коханців. Одягаючись, Раїса не поспішала, бо добре знала, куди вечорами ходить її чоловік. І що під час голоду в 1946- му році чоловік коханки Іван працював у колгоспі комірником. Тож кохаючи його дружину, Микола від неї приносив додому дітям продукти, рятуючи їх від смерті. А коли минули голодні часи Микола час від часу купував їй біжутерію.

Лише коханка чекала, що він зробить її щасливою і вона народить від нього хоча б одну дитину. Але дива не сталося. Її безплідність викликала у чоловіка Івана байдужість, тому він, знаючи про роман жінки з Миколою, пішов працювати нічним сторожем на ферму.

Олена запропонувала мамі зайти за дядьком Іваном і разом з ним піти до його дому. Розповідаючи йому подробиці побаченого, вони не помітили, що за спиною у Івана ховалася рушниця. Опинившись біля своїх дверей, хазяїн почав стукати по них ногою. А коли ті трішки відчинилися – виглянув Микола.

Не вагаючись, Іван зняв з плеча рушницю і почав стріляти навмання. Олена, прикриваючи тата, благала дядька не стріляти. Раїса також вмить забула всі чоловікові образи і кричала: «Миколо, тікай!» Коханка по драбині з сіней вилізла на горище і на мотузці сповзла на землю з фронтону.

Почувши стрілянину, на подвір’я звідусіль збиралися люди. Хтось тримав в руках сокиру, хтось сапу, лопату. Всі думали, що якась банда грабіжників напала на сім’ю Івана, тож бігли рятувати. І лише коли дізналися правду – ще довго не вщухав регіт. Село гуділо цікавою новиною, а Раїса раділа, що нарешті, вдалося провчити гультяя і він більше не ходив до коханки.

Джерело