Роман не прояснив ситуацію, він просто зібрав речі, викликав таксі і поїхав. Не знаю скільки б часу я мовчки просиділа на кухні, та до тями привів плач Матвійчика. Я переодягла сина, нагодувала, притисла до себе, і лише тоді дала волю сльозам

Роман не прояснив ситуацію, він просто зібрав речі, викликав таксі і поїхав. Не знаю скільки б часу я мовчки просиділа на кухні, та до тями привів плач Матвійчика. Я переодягла сина, нагодувала, притисла до себе, і лише тоді дала волю сльозам.

З Романом прожили разом майже чотири з половиною роки. Зробили в квартирі ремонт ще в перший рік спільного проживання. Через пару років щасливого сімейного життя чоловік натякнув, що хоче стати батьком. Я спочатку сумнівалася, але Роман переконав. Три місяці спроб і… ура! Нарешті у нас все вийшло.

Роман під час мого цікавого стану змінився – на руках носив. Таким чуйним і ніжним він ніколи не був. Ось воно – справжнє щастя!

На початку року на світ з’явилася дитинка. Сильний і здоровий синочок. Я була готова до різного, але після виписки  почувалась чудово, Матвійко ніби додавав мені сил. Так, бували моменти, коли ночами не виходило поспати – синочок крутився, хникав. Але це було швидше виняток з правил, ніж закономірність.

Але Роман все одно перебрався зі спальні в зал, щоб висипатися. Звинувачувати його не могла – йому зранечку ​​на роботу, я ж могла пару годинок поспати – відновити сили.

А тиждень тому чоловік без жодної причини повідомив мені, що “втомився від мене, від дитини, від такого життя” і він іде.

Не сказав куди йде, від чого конкретно втомився. За вечір зібрав найнеобхідніші речі – покидав їх в таксі і поїхав. Я сиділа на кухні, і не розуміла, що коїться. В горлі стояв ком, але жодна сльозинка не скотилася по моїй щоці.  Де я зробила помилку? За що?

Скільки так просиділа – не пам’ятаю. Зі стану ступору мене повернув плач Матвійка.

Я підійшла до сина, поміняла підгузник і нагодувала його. І ось тоді сльози хлинули. Просто текли без зупину. Так і заснула. Прокинулася вже під ранок. Мені спочатку здалося, що те, що сталося за день до того було всього-на-всього поганим сном, але ні…

У нас не було сварок, Роман не висловлював претензій. Зібрав речі і поїхав.

Минув тиждень – від чоловіка ні слуху ні духу. Своїй мамі про це я так і не сказала – ні з ким не хочеться говорити на цю тему. Потай чекаю, що Роман повернеться. Але навіть якщо він повернеться… Чи потрібен такий чоловік?!

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook


Джерело