У ОЛЬГИ з Михайлом аж на сьомому році спільного життя народився такий жаданий синочок Стасик. Як же вони його любили – леліяли! Коли виповнився малому рік – вирішили відкладати гроші на його навчання у виші, на машину та квартиру. Обоє зі своїх зарплат, що б там не було, щомісяця заощаджували по дві тисячі гривень.

Бувало, зайдуть Дяченки до магазину одягу чи взуття, приміряє Оля гарну сукню, спідницю з блузкою, модні босоніжки, покрутиться перед дзеркалом, запитає Мишу, чи вона йому подобається в такому «прикиді», та й ідуть додому ні з чим. А як інакше? Їм же треба економити, Стасик швидко підростає.

Свої й чоловікові речі не кидала Ольга в машину- автомат, вручну прала, аби довше носилися. В одинадцятому класі наймали репетиторів для хлопця, щоб успішно склав вступні іспити до вишу. І він став студентом.

Відразу додалося батькам переживань і клопоту. Ввечері не заснуть, телефонують, чи все гаразд у нього, чи не голодний. На «сьомому кілометрі» купували синові вишуканий одяг. Милувалися: справжній красень! Хоч би гідну пару собі знайшов.

Чимало дівчат мріяли про Стаса, а йому до вподоби була струнка й романтична однокурсниця Божена, яка дружила з його товаришем. Мама заспокоювала: «Не переймайся ти так, синочку, якщо це твоя доля – нікуди не дінеться». І вона мала рацію. Боженка поступово закохалася в Стаса.

Весілля Дяченки разом з Божениними батьками організували настільки гарне й пишне, що вся рідня була в захваті. Через впливового друга батьки влаштували молоде подружжя на роботу в Києві, купили їм двокімнатну квартиру, подарували «Мерсе-деса». Вважали, що така всебічна турбота сприятиме їхньому щастю.

Молоді й справді почували себе щасливими п’ять років. Жили без проблем, усе ж є. Чого нема – тільки заїкнуться, батьки доставлять або передадуть автобусом. Влітку близняток Оксану і Вілену возили потішитися бабусям. Божену Стас любив і ревнував, здавалося, навіть до повітря на дачі, яку Ольга з Михайлом спромоглися їм купити, аби мали можливість у вихідні подихати сім’єю свіжим повітрям.

АЛЕ ПОСТУПОВО стала Божена помічати, що Стасик забуває поцілувати її, поспішаючи вранці на роботу, все рідше прагне інтиму. І все це після його двомісячного відрядження до Одеси. Повернувся – наче втратив часточку себе. Божена й діти його дратували. У відповідь на її претензії, зауваження – суцільна психіатрія.

Якось приїхав Стас до батьків сам. Ольга насторожилася: « Що трапилось, синку? Без болю на тебе дивитися не можна. Чому без дівчат?».

— Я закохався, мамо, я стою на такому роздоріжжі, що не знаю куди повернути.

— Ти ще недавно буквально помирав за Боженкою, у тебе такі чудові дітки. Про що ти тільки думаєш?

— Лише про неї, Мар’яну…

— І не надійся на співчуття та підтримку. У сімейного чоловіка голова завжди має бути на місці.

— Та я божеволію від її присутності, від її стрункого, звабливого тіла…

— Скільки ж їй років?

— Двадцять п’ять.

— Нічого так різниця – десять літ!

— Мамочко, мені терміново потрібні гроші.

— Навіщо? Хіба ми мало тобі на картку кидаємо?

— Мар’яна втратила роботу, кредит взяла на квартиру в Березняках й нічим платити.

— І давно ти цей кредит собі на шию повісив?

— Рік уже…

— Божена здогадується, що живеш та дві сім’ї?

— Так, я змушений був зізнатися.

— І що тепер?

— Мешкаю на дачі, доньки залишилися з мамою.

— Мар’яна хоче вийти за тебе заміж?

— В тім то й справа, що ні. Я робив пропозицію, обіцяв розлучитися, але вона каже, що саме такі наші стосунки її цілком влаштовують.

— А дітей від тебе хоче мати?

— Яких дітей, мамо? У неї кредит. Якщо я не буду його повертати, вона залишиться без квартири.

— Кидай цю шахрайку, сину, і повертайся до родини. Я тепер розумію, що наші з татом гроші йдуть як у бездонну діжку на ім’я Мар’яна. Що ти їй ще купував?

— Золоті прикраси, одяг… В ресторани ходимо вечеряти. Мамо, вона дуже красива…

— Бери телефон, набери її й скажи, що кредит не зможеш за неї сплачувати. Я хочу знати її реакцію.

Стас вийшов до іншої кімнати, зателефонував Мар’яні. Повернувся після довгої розмови з ще гіршим настроєм.

— Ну, що, синочку?

— Без грошей я їй не потрібен. Вже й заміну знайшла. Не посоромилася зізнатися, що він бізнесмен, пів року її добивався. Дарма, що на сорок літ старший, зате багатий. Що ж це коїться, мамо? Я її безмежно люблю, а вона така продажна і зрадлива виявилась…

— Ти вже давно виріс, сину, пора тверезо дивитися на життя. Маєш хорошу, вродливу і розумну дружину – бережи її, виховуйте діток, це ж така радість, ні з чим незрівнянне щастя. Вирулюй з роздоріжжя, їдь і вимолюй прощення у Божени. Шахрайка Мар’яна забудеться, відболить, а сім’я – це святе. І ще: не дуже віднині розраховуй на нашу з татом «дотацію». Не зміг ти скористатися нею на благо родини, тож вибачай. Заробляй сам, а ми, нарешті, хоч в санаторій поїдемо, бо здоров’я підводить.

Джерело