– Ніколи не думала, що так буває! – скаржиться тридцятирічна Олена. – Буквально за кілька місяців після народження дитини наш міцний шлюб затріщав по швах. Я вже серйозно думаю про розлучення. Чоловік затримується на роботі, із задоволенням втікає з дому з будь-якого приводу, додому йде вечорами нога за ногу, аж до того, що зупиняється на подвір’ї покурити з сусідами, яких раніше і гадки не мав…

…Олена десять років в шлюбі, зовсім недавно народила довгоочікуваного малюка. Вона вважала себе найщасливішою людиною на світі.

Хоча благополуччя далося непросто: Олена з чоловіком починали з нуля, з ліжка в гуртожитку. Вчилися, працювали, економили, виплачували кредит, паралельно вирішуючи питання з дитиною, бо також були проблеми.

Обоє мріяли про велику родину, хотіли як мінімум трьох дітей, а виявилося проблема. Однак не впадала у відчай, лікувалися, обстежувалися, переживали невдачі і знову піднімалися і йшли вперед…

Зате вже на чоловіка Олена звикла покладатися повністю. Він завжди втішав і підбадьорював під час невдач, вселяв віру в те, що все врешті-решт буде добре. Без його впевненості й оптимізму Олена просто не уявляє собі, як і вижили б в ці непрості роки.

Все було легко. Чоловік дбав, створив всі умови. Спостерігалися в хорошій клініці, після лікарні разом приймали вітання…

І перші пару місяців чоловік Олени намагався бути хорошим батьком. Однак поступово, непомітно його участь стало сходити нанівець. Неначе раптом скінчився запас міцності і оптимізму або почалася якась криза.

Хоча об’єктивно-то якраз в цей час жити б та радіти: тільки-тільки виплатили кредит, зробили в квартирі хороший ремонт, вилізли з боргів, народили довгоочікуваного сина. Практично все, до чого йшли довгі роки, так чи інакше вийшло і можна перевести подих…

Але як би не так. Спокійно чомусь не живеться.

Почалися дрібні причіпки, непорозуміння, розбирання на тему «хто більше працює» і «хто більше втомився», спихання один одному дитину ( «Я цілий день з ним просиділа!» – «А я цілий день працював! Дай мені хоч дух перевести!»). Олена ніколи не думала, що у них буде так, як зараз.

– Найняти няню? – ніби як сильно жирно при непрацюючій дружині! – зітхає Олена. – Та й дитина ще занадто мала. Допомогти нікому. Я відчуваю, що втомилася… Не знаю, що робити…

– Та так у багатьох, – зітхають подруги. – Жили душа в душу, а дитина народилася і все шкереберть. Тут можливо два сценарії або стиснути зуби і терпіти… ще пару років. Дитина підросте і все налагодиться. Ну принаймні у багатьох так і було. Або, якщо зовсім несила, розходитися. Не ви одні такі, на жаль. Багато шлюби не витримали випробування дитиною…

Нещодавно серйозно поговорили з чоловіком – він теж відчуває недобре і теж в шоці, не уявляв, що буде так. Розлучатися Олена не хоче зовсім.

Робитиме все від неї залежне, щоб якось зберегти сім’ю, протриматися ще якийсь час разом, а там може дитини піде в садок, йти працювати, ставити нові цілі і все дійсно налагодиться. Чоловік теж готовий зі свого боку зробити все можливе.

Правда, трохи мучать думки, що улюблена довгоочікувана дитина, виходить, руйнує сім’ю.

– Навіть якщо випливемо і все буде добре, – каже Олена, – на другу дитину не наважимося в життя…

І начебто Олена не ледаа і не слабша інших – завжди була активною, позитивною, сильною жінкою, до тридцяти років багато чого досягла, вміє добиватися свого.

І чоловік її теж не з тих, хто лежить на дивані і плює в стелю. І почуття є один до одного, по крайній мірі, поки. І дитина довгоочікувані, просто вимоли у Бога. І до труднощів вони звикли…

Чому ж їм так непросто дається перший рік з дитиною?

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

Джерело