Ми з дружиною займаємося молекулярною біологією. Два роки тому сталося справжнє щастя, яке я так довго чекав. Дружина мені повідомила, що вагітна. Я «літав» від щастя і чекав з нетерпінням появи дитинки. Мені було все одно, буде це дочка або син, головне, щоб малюк був здоровий.

Дружина мала зовсім іншу точку зору. Вона абсолютно не хотіла дітей, поки не доб’ється кар’єрного росту.

Вагітність у дружини протікала важко. Постійно у неї був страшний токсикоз, набряки і непритомність. Начальству такий стан дружини абсолютно не подобався, і вони постійно просили її піти на лікарняний. Моєму трудоголікові це абсолютно не подобалося. Вона мріяла вирватися на роботу і знову зайняти своє улюблене місце в лабораторії. Дружина завжди хотіла створювати щось нове, за яке їй дали б гідну нагороду. Це стало її мрією. Але, на жаль, практично всю вагітність їй довелося провести в лікарні.

Після важких пологів у дружини почалася післяродова депресія. Їй було важко усвідомлювати, що вона через дитину втратила рік роботи, відстала від колег і втратила всі навички.

Вона не розуміла, що щастя у неї лежить поруч і солодко сопе. На доньку дружина стала ненависно дивитися. Останньою «точкою відправлення» для дружини стало моє призначення на нову посаду. Я став очолювати групу з молекулярної біології в Америці. Після мого підвищення дружина стала постійно плакати, цілими днями лежати і просто дивитися у вікно.

Мені не раз заявляла, що поки вона виношувала доньку я нібито за спиною йшов до мети, якої гідна була вона.

Їй було не приємно, що я їду в Америку. Зі мною в Штати вона відмовилася їхати, так як не хотіла залишатися в моїй тіні. Їй потрібна була слава, а не чоловік. Дійшло до того, що довелося її відправити до психоаналітика, який виписав таблетки. Вони їй допомагали, але не надовго. Незадовго до від’їзду дружина мені надала заяву про розлучення, а також відмову від дочки. Те, що я був в шоці, просто нічого не сказати. Намагався її переконати і вмовити, але було все марно.

Через місяць нас розлучили і дочка залишилася зі мною. В Америку ми полетіли з дочкою і мамою, яка мені допомагала з дитиною.

Найдивовижніше, що дружина ні крапельки не шкодує про своє рішення. Вона повернулася в лабораторію і стала всім доводити, що саме вона гідна місця в Америці. Не стану приховувати, моя дружина жінка розумна і зможе в житті досягти багато чого, але сім’я, мабуть, не для неї.