“Не прописуйте невістку – потім шкодувати будете” – попередила мене паспортистка

Відсидівши годинку в черзі до паспортистки, ми втрьох із сином і його дівчиною – невісткою, зайшли в кабінет.

– Ви залишіться, – кивнула вона мені. -Ну а ви, пане, з дівчиною вийдіть поки в коридор.

-Ну а ви добре подумали, що ви робите? – підкреслила вона слово “що”. – Раджу зробити тимчасову реєстрацію, щоб не шкодувати потім.

У мене і самої неспокійно на душі було. Є така річ – інтуїція називається.

Ось вона, зараза, і псувала мені настрій, натякаючи на те, що помилку я роблю, прописуючи незнайому мені, по суті, дівчину в свою, з таким трудом куплену квартиру.

Сказати “Ні” мені не давала помилкова незручність. Адже, виходить, що я спочатку ставлю під сумнів порядність майбутньої дружини свого сина, начебто як закладаю перший камінь розбрату в непрості відносини свекруха-невістка.

Зазвичай я міцно сплю ночами, але не сьогодні. Всю ніч прокручувала негативні варіанти розвитку ситуації, якщо я напишу все таки дівчину. Зважувала “За” і “Проти”, ну а до ранку вирішила, що добрі стосунки важливіше ризику і прийняла рішення. А тому і сиділа зараз в розгубленості в кабінеті паспортистки, що підливала масла у вогонь.

– Ви знаєте, скільки свекрух колишніх в цьому кабінеті сльози лили і лікті кусали – нітрохи не боячись бути почутою моєю невісткою за нещільно прикритими дверима, голосно сказала паспортистка. – Так що вирішуйте – тимчасову або постійну реєстрацію робимо?

-Постійну – вимовила фатальне слово я.

По дорозі додому мій син обурювався поведінкою паспортистки – зрозуміло вони чули всі її слова. А наречена сина тупала мовчки, насупившись, немов її ця ситуація не стосувалася ніяк.

Через пару днів я вже й забула про це своє рішення, готувалися до майбутнього весілля, знайомилися з новими родичами – батьками нареченої, які прибули з сусіднього містечка. Вони виявилися милими і балакучими людьми.

Одним словом текучка життя затягла у свій вир.

Років через півтора після весілля народився малюк, якого, зрозуміло прописали за місцем реєстрації батьків – тобто в моїй квартирі. Я не заперечувала, та й в цьому випадку моя думка, згідно законодавства, нікого не цікавила.

А ще через деякий час сім’я розвалилася.

Невістка з дитиною повернулися до її батькам, але виписуватись вона не стала.

Спочатку цей момент мене не особливо хвилював – прописана, та й добре. Може бути ще й помиряться, думала я. Але минав час. Сталося офіційне розлучення і я обережно попросила колишню невістку виписатися.

У мене навіть сумнівів чомусь не виникло, що можлива відмова – адже живе вона за місцем колишньої своєї реєстрації, тобто у своїх батьків. Але, на жаль. Виписуватися невістка відмовилася категорично.

Чимало часу і нервів було витрачено, щоб домогтися зняття з реєстрації через суд – невістка чинила шалений опір, приносячи на засідання суду стос якихось документів і купу аргументів за те, щоб не виписуватися від мене.

Та й мені довелося походити, збираючи довідки -так і зустрілася я знову з паспортисткою.

– А я знала, що ви прийдете – сказала вона. – Але не очікувала, що настільки швидко. Я адже цих жінок, непорядних, по очах обчислюю. Шкода, що ви самі вирішили на граблі наступити.

Знаєте, що я вам скажу: виписка по суду колишньої невістки – це сама мерзенна і брудна процедура за все моє життя .. Але, мабуть мені потрібно було наступити на граблі, а не послухатися поради паспортистки, яка по очах невісток вміє визначати майбутні проблеми їх свекрух.

Не думаю, що все невістки такі не порядні. Просто мені не пощастило.

Джерело