Під парадним, у дворику, зеленому від каштанів, на лавочці сиділи «кумасі». Обговорювали серіали, ціни на м’ясо і нові босоніжки сусідки. Повз них, залишивши після себе невагому хмарку дорогих парфумів, пройшла жінка. «Тітки» чемно привіталися і спрямували погляди їй в спину.

В очах – пожвавлення, а потім одна одній на вухо пошепки: «Це ТА, самотня, з 53 квартири…» Інша розуміюче головою закивала, жалісливо, немов на горобця пораненого, подивилася нажінку.

І здається «тіткам», що у них все добре, ну, не так вже й погано в житті. У них чоловіки є, а ця – «самотня».

Ну, п’ють чоловіки, але на те вони і мужики.

Якось я в компанії почув перл від однієї з таких жінок: «Ти не п’єш? Як, взагалі? Ну, або хворий, або не хороша людина… ». Оце логіка. Після банкету її чоловіка мені на собі тягнути довелося…

І здається «тіткам», що нічого таокго в тому немає, що про життя жіноче вони зі своїми «мужиками» забули давно («жіноче» – це не те, коли від постійного миття підлог спина не розгинається – цим «життям» вони якраз регулярно живуть).

Ну, тягають сумки непідйомні з ринків, ноги голять при «мужиках» своїх без сорому (байдуже «мужикам» і на них, і на ноги їхні – футбольний чемпіонат світу по телеку!). І нічого, що від чоловіків своїх квіти бачать на 8 березня виключно (а «ця» частенько букетики носить). Але вони ж – не “самотні”! Заміжні…

І шкодують удавано, і кивають головами з подобами зачісок (а «ця» – з зачіскою завжди!). Так, у них є чоловіки. Один – гномик (1 м 20 см в стрибку), взимку і влітку ходить в не дуже чистій потертій кепці, другий – здоровенний чолов’яга в просякнутій потом сорочці, не здатний зв’язати двох слів навіть на тверезу.

***

Жінку з 53-й квартири звали Оленою. У жінки колись був чоловік. Вони красиво познайомилися, красиво зустрічалися, роман їх був стрімкий і по-латинсьому гарячий, побачення – незабутні. Все було схоже більше на казку, ніж на реальність.

Він говорив, що покладе світ до ніг коханої Оленки, він обіцяв носити її на руках і подавати сніданок у ліжко.

Він дарував квіти і водив в театр, обсипав компліментами і поцілунками. Їй часом здавалося, що вона навчилася літати, що ширяє кудись вгору і казка не скінчиться, що після одруження, теж схожого на казку, з каретою і лакеями в позолочених лівреях, вона потрапить прямо в рай на землі… Потрапила на кухню. З каструлями і сковорідками.

Дуже часто буває, що ми (дозволю собі говорити від імені всіх чоловіків) пристрасно бажаємо якусь річ. Ми милуємося на неї в вітрині і віддаємося мріям про те, як колись ця річ буде належати нам. Особисто у мене так бувало з взуттям.

Мені подобалася пара черевиків. Я ретельно дізнавався у продавця, який за ними потрібен догляд, накуповував купу кремів і щіточок. Після покупки я плекав свої (вже мої!) черевики, натирав їх вищезазначеними кремами і чистив хитромудрими щіточками. Якщо потрапляв під дощ, то дуже переживав, грамотно просушував і знову натирав і чистив. Таке ставлення тривало місяць.

Потім я все частіше починав забувати про спеціальні засоби для догляду за черевиками. Ні, я, звичайно, ніколи не ходив в брудному взутті, але трепетне ставлення поступово випаровується. Іноді по-хамськи міг запхати промоклі черевики під батарею опалення. Взуття поступово втрачало колишній лиск, а я починав задивлятися на інші, які стоять у вітрині, новенькі і блискучі… Ви розумієте, про що я?

***

Перший місяць спільного життя чоловік носив каву в ліжко щоранку. Потім став іноді забувати. Потім стали відбуватися дивні метаморфози, які не могли не лякати Олену. Елементи колишнього «казкового» залицяння випаровувалися з лякаючою швидкістю. На слова «Я тебе люблю» Олена могла почути від чоловіка, який уткнувся в газету, лише щось нерозбірливе. Куди поділися всі ті епітети, якими обсипав він свою Оленку до весілля?

Коли зникли квіти, Олена вирішила, що з нею щось не так. Але вона не ходила по квартирі в засмальцьованому халаті і горезвісних бігудях, як і раніше дуже ретельно стежила за своїм зовнішнім виглядом і любила чоловіка нітрохи не менше, ніж до весілля. А чоловік продовжував мутувати і змінюватися…

Цей чистюля з манерами англійського лорда тепер міг запросто залишити брудні шкарпетки біля ліжка або дулубатися в носі, палити на кухні, не включаючи витяжки, і залишати після себе повні попільнички смердючих недопалків. Чоловік продовжувати блищати дотепністю і манерами тільки на людях.

Олена зі сльозами згадувала їх багатогодинні гуляння під місяцем і розмови про все на світі. Тоді вони не могли наговоритися, зараз же спілкування іноді зводилося до декількох фраз за день. Олена намагалася кілька разів дуже м’яко (щоб, не дай Бог, не образити коханого!) поговорити з ним.

Одного разу він накричав на неї. Потім вибачився. Потім знову накричав, але в цей раз вибачень Олена не дочекалася. Потім спілкування на підвищених тонах увійшло у чоловіка в звичку. Коли з’явилися нецензурні вирази, Олена зрозуміла – кінець казці.

Вона сподівалася на щось, годинами займаючись цим на кухні (обіцяв носити сніданок у ліжко, а жодного разу не допоміг навіть нарізати салат), вислуховуючи просторікування з приводу того, що «жінка працювати не повинна» (Олена мала диплом ін’язу з відзнакою), що він її «не відпускає», що «знаємо ми цю роботу перекладачем…» і в тому ж дусі.

Вона терпіла, коли чоловік заводив тягучі повчальні бесіди про те, «що треба економити» (при тому, що працювати «не пускав»). Але такого хамства, як надсилання в місця, куди її ніхто ніколи в житті не посилав, терпіти не стала. Зрозуміла – кінець. Остаточний і безповоротний.

Розлучитися запропонувала вона, і лише вона знала, скільки сліз їй це коштувало (закривалася у ванній вкмикала на всю шум води). Чоловік (о, диво!) на час став колишнім, навіть квіти з’явилися. Але Олена була непохитна і від рішення свого не відмовилася.

Після розпитувань «Хто він?» і принизливого поділу «спільно нажитого» майна (бабусин сервант був зарахований до «спільно нажитого» – ось здивувалася б старенька!), Олена залишилася сама.

Все. Життя скінчилося. «Розлучена». «Самотня».

Треба було якось заробляти, щось робити, щоб заповнити порожнечу, що залишилася після 3-х років шлюбу.

Олена влаштувалася перекладачем. Було важко (давалася взнаки тривала відсутність мовної практики), але вона дуже старалася. Вона без залишку віддавала себе роботі, вивчала підручники, відвідувала всілякі курси (аби менше перебувати в порожній квартирі!).

І завзятість принесла плоди. Її підвищили. Її стали цінувати. До неї почали прислухатися. Коли Олену призначили завідувати цілим відділом (посада дуже серйозна), ніхто в фірмі не здивувався.

І раптом вона наче зупинилася і подивилася на себе з боку.

Красива, затребувана, розумна, більш ніж забезпечена. Має можливість вибирати людину, з якою проведе вечір (НЕ ніч!). Вільна. Тепер вона буде «черевиками в вітрині», привабливо блискучими, але не для продажу… Їй захотілося закричати в голос, як булгаківській Маргариті: «ВІЛЬНА!!!»

***

Пройшовши повз «тіток» перед парадним, Олена піднялася до себе на поверх і, відкривши двері, увійшла в квартиру.

Все тут було підібрано зі смаком (вона сама виступила в ролі дизайнера – ще один талант (!), і тепер квартира нагадувала міні-палац в стилі хай-тек). Пройшла у ванну, по шляху клацнувши пультом від величезного плазмового телевізора.

Ставши під струмінь теплої води, закрила очі. Єдине питання, яке хвилювало її в цей момент, – чи йти завтра на прем’єру з хлопчиком з відділу маркетингу (милий хлопчик – трішки заїкався від збентеження, запрошуючи її), або віддати перевагу англійцю – діловому партнерові (старший за неї, такий собі «сивий граф») з його картинною галереєю?

Так і не вирішивши, відклала питання на ранок. Ранок вечора мудріший…

«Кумоньки» під парадним, вдосталь, від душі «нажалівши» «самотню», розійшлися годувати і укладати спати своїх «мужиків»…

Автор: Анатолій Шарій

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Джерело