У мене є сестра Людмила, рідні ми тільки по матері. Я народилася у другому маминому шлюбі, коли сестрі вже було років п’ять. Все життя мама і сестра вважали, що мій тато любить тільки мене, свою рідну дочку, хоча насправді все було не так.

Я ніколи такого не помічала. Не було такого, що мені подарували дорогу ляльку, а сестрі шкарпетки. Але мама з сестрою були іншої думки. Ми з сестрою не дружили, чомусь так склалося з самого дитинства. Коли сестра поїхала поступати в інше місто, я була щаслива, що нарешті не доведеться ділити з нею кімнату. Та з того моменту ми толком і не бачилися більше.

Тата не стало, коли я закінчувала університет. Тоді було вирішено продати нашу трикімнатну квартиру, мамі купити однокімнатну, а гроші, що залишилися, поділити між мною і сестрою. Так ми зробили. Я поклала свої гроші в банк, що з ними зробила сестра, я не знаю.

Нині мені тридцять два роки. У мене є своя квартира, яка періодично здавалася, робота, дитина та чоловік. У чоловіка трикімнатна, в якій ми й живемо, у мене двокімнатна, яку я брала в кредит ще до весілля. Ось через мою квартиру все і почалося.

Зазвичай ми мою квартиру здавали і мали з неї прибуток. Ми з чоловіком добре заробляємо, але гроші зайвими не бувають, бо ми намагаємось ще й батькам допомагати. Здебільшого моїй мамі, бо у чоловіка є ще брат та сестра, які батькам допомагають. Моя сестра з мами тільки тягне гроші.

Людмила два рази виходила заміж, має двох дітей, але аліменти не отримує, тож сестра постійно бере у мами гроші. То їй за квартиру нема чим господині платити, то дітям потрібен одяг, то ще щось.

Я спочатку мамі радила не робити цього, але потім зрозуміла, що мама останнє з себе зніме, але допоможе дочці та онукам. Нехай, гадаю, робить уже, що хоче, я роблю для мами все, що від мене залежить.

Близько року тому у мене з квартири з’їхали мешканці, нових я поки що не знайшла, про що мамі й розповіла. Вона мене почала просити – пусти пожити сестру з дітьми за комуналку.

– У неї оренда з’їдає стільки грошей, а так вона комунальні платитиме, хоч зможе підкопити і на ноги встати, – вмовляла мене мама. Я зрештою погодилася.

Питаннями заселення та спілкування із сестрою займалася мама, я віддала ключі, оголосила умови і отримала від мами запевнення, що вона вже простежить, щоб усе було добре.

Майже рік мама розповідала мені, що все гаразд, сестра платить комуналку, живуть, все добре. Так би воно й надалі тривало, якби мені не зателефонувала сусідка з тієї квартири і не сказала, що ми її заливаємо. До мами я не додзвонилася, до сестри теж рвонула зі своїми ключами туди.

Я спочатку не звернула увагу, що відбувається у квартирі, там прорвало трубу, треба було терміново вирішувати це питання. Але потім, коли воду вже перекрили, я озирнулась. Що там було! Шпалери розмальовані, на лінолеумі діри, про стан меблів я вже мовчу.

Мені потрібно було терміново повернутись на роботу, тому я написала мамі повідомлення, щоб увечері вона з сестрою була вдома, у мене до них розмова. Але через хвилювання мені надвечір стало недобре і я вже нікуди не поїхала.

А на наступний день сестри в квартирі вже не було, як і її речей. А потім я побачила платіжки за комуналку з величезними боргами. Мамі я висловила все, що думаю з приводу сестри, та й сама мама гарна – обіцяла ж все контролювати.

Але мама і тут почала захищати сестру, я винна, бо не спілкуюся з рідною мені людиною.

– От якби ти спілкувалася з сестрою, ти знала б, як їй непросто живеться, але ж тобі байдуже.

Справді, це ж я винна, як я сама до цього не здогадалася? Пустила пожити у квартиру за оплату комуналки, хоча, мабуть, мала ще й доплачувати їй за це.

З мамою я тепер не спілкуюсь, допомагати їй у мене зараз теж немає коштів – треба закривати борг, робити ремонт і знову здавати квартиру. А з добрими справами я зав’язала, годі. Не розумію, як мама і сестра могли так зі мною вчинити.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело