Першим одружився молодший брат мого чоловіка, у 22 роки. Коли ми одружувалися, моєму чоловікові було 27 років, а у його брат вже мав двоє дітей.

Свекруха вирішила віддати нам квартиру, яку отримала в спадок, щоб ми не витрачали гроші на знімання. Брату ця квартира не була потрібна, він з дружиною жили в її місті, пішов у приймаки, так би мовити.

Ми радо прийняли пропозицію свекрухи і почали після весілля облаштовуватися у двійці, що раніше належала бабусі Сергія. Меблів там майже не було.

– Щось купимо, щось віддамо. Решту самі наживете, а так шпалери поклеїти і начебто нічого, – сказала мама чоловіка.

Ми поклеїли шпалери, я відчистила сантехніку, плиту, вікна, плитку. Кухню довелося купити нову, ліжко теж, а м’які меблі нам віддали мої батьки. Решту належало наживати.

Ми з Сергієм працювали, проблем особливих не було, через рік я втішила рідних новиною про швидке поповнення в нашому сімействі.

– Вчора дзвонив Антон, сказав, що знову стане батьком, тільки тепер у них буде двійня, – замість привітань повідомила нам свекруха.

Ми раділи за брата, але дивувалися йому – ростити чотирьох дітей у двійці тещі буде непросто. Але я вирішила, що це не моя справа, як живе брат Сергія, жили далеко, щоправда, свекруха весь час журилася, що молодшому синові з сім’єю вона мало допомагає.

У нас із чоловіком народилася донька, а коли їй виповнився рік, то свекруха повідомила нам, що у сім’ї її молодшого сина сталося різке погіршення якості життя, Антон роботу втратив, тесть з тещею теж не працюють, дружина в декреті. Тому свекруха вирішила їм надсилати гроші, вона була вже пенсіонеркою, але підробляла. Просила вона і мого чоловіка допомагати Антону. Сергій виділяв гроші, що не кажи, а ми жили у квартирі свекрухи.

Так що по чотири тисячі щомісяця спливало у нас з сім’ї до брата. Тільки ситуація все ніяк не виправлялася. А потім мама чоловіка сказала, що Антон надумав брати квартиру в кредит.

На перший внесок свекруха дала сама, бо продала в селі великий шматок землі, з щомісячними внесками вона теж вирішила їм допомагати.

– Ви давайте з цієї квартири з’їжджайте, я її вже домовилася здати, а гроші Антону посилатиму, – неочікувано заявила вона нам.

Чоловік мій навіть не знав, що на таке сказати. Я в декреті, дитина маленька, куди з’їжджати? Так, квартира належить свекрусі, але вона має два сини. По справедливості треба було б продати і гроші поділити, крім того, що брат і так вже отримав своє, але мама чоловіка розсудила інакше:

– У вас одна дочка, впорайтеся, та й свати допоможуть, а Антону допомогти нікому. Він роботу так і не знайшов собі, а йому четверо годувати треба і дружину в декреті.

– Мамо, – запитав мій Сергій. – Ти розумієш, що ти зараз збираєшся робити? Вирішувати проблеми одного сина за рахунок іншого? Ми зараз ні іпотеку не візьмемо, ні грошей зібрати не зможемо.

Свекруха наполягала. Сергій образився і сказав, що його ноги більше в матері не буде, знати він її не бажає. У неї є молодший син, на нього тепер нехай і розраховує.

Ми пішли до моїх батьків. Спочатку вони нас прихистили, а потім довелося брати кредит і купувати невелику однокімнатну квартиру. А коли ми приїхали в нашу квартиру по речі, то виявилося, що там майже нічого немає, свекруха все розпродала.

Ми впоралися, донька підросла, я вийшла на роботу, стало трохи легше. Мій чоловік не спілкується ні зі свекрухою, ні з молодшим братом.

А 5 січня ввечері дзвонить мені свекруха і каже, що занедужала, з ліжка не встає, нема кому їй чаю зробити і в магазин сходити. Дзвонить вона мені, бо знає, що син із нею не розмовлятиме. Я чоловікові кажу, що не можна, мовляв, так. Вона тобі мати.

– Мати вона для мого брата. Ти забула, як вона обійшлася з нами? – відповів чоловік і сказав, що тема закрита.

Але залишити свекруху, навіть після всього, що сталося, я не могла. 6-го зранку я встала, все приготувала, і поїхала до свекрухи, а чоловікові сказала, що мені треба по справах.

Вона була дуже рада мене бачити, плакала, казала, що не сподівалася, що я приїду.Так, я на свою свекруху теж дуже ображена, нам було дуже важко після того, як вона нас виставила в нікуди, та ще й з меблями так підставила. Але вчинити по-іншому я не могла.

Я розповіла про це своїй мамі, вона мені сказала, що я неправильно вчинила, мовляв, нехай чоловік сам розбирається зі своїми родичами. В сім’ї завжди треба говорити правду.

Я обіцяла свекрусі, що буду приходити до неї, провідувати її, а тепер вже й не знаю, що робити, як буде правильно.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело