Чесно кажучи приказку: «Чим далі, тим рідніше». Я сама ще зовсім молодою, в 18 років з дому пішла в самостійне життя, щоб не заважати мамі з її новим чоловіком, хоч мене ніхто і не гнав, але я відчувала – не сходимося ми з моїм вітчимом характером.

Я стала орендувати з подружкою невеличку квартиру, вчилася і працювала, познайомилася з майбутнім чоловіком, який на той час якраз сам жив зі своєю мамою. Він привів мене до неї знайомитися, і я відразу згадала свою улюблену приказку: «Чим далі, тим рідніше!» Мама мого чоловіка має дуже непростий характер, мені й зараз з нею не просто.

Розписалися ми з чоловіком в 2008 році, і я йому відразу сказала: ми ніколи не будемо жити з мамами і татами, будемо знімати квартиру. Але життя повернулося в інший бік: колишній знайомий по службі чоловіка покликав нас жити в своє місто з хорошою перспективою в роботі для чоловіка.

Якби ви знали, як на мене ображалася моя свекруха, ніби це я все придумала і забираю у неї її синочка подалі. Але мій чоловік її переконав, що це його ідея і його друг, що нічого поганого в тому, що він житиме далеко від своєї матері немає – у всіх є ноутбуки, скайп, телефони, постійно будемо спілкуватися. Загалом, ми поїхали дуже далеко від своїх батьків.

Влаштувалися там добре, народили сина, зараз йому 8 років. Спочатку чоловік сам їздив у відпустку до своєї мами, але потім відкрив свою фірму, і йому просто стало ніколи, весь час він віддавав своїй справі, був весь у бізнесі. Ось тут і почалося! Два роки його мама вже приїжджала до нас сама, і тепер знову збирається приїхати.

А мені так сумно від її візитів. Все починається з того, що вона критикує мій «святковий» стіл, з яким ми її зустрічаємо. То салати їй гірчать, то котлети не досмажені, і я вже розумію – мені належить справжнє пекло на цілий місяць. Так воно зазвичай і виходить: вона цілий день мені вказує, що робити, хоч з хати тікай. Я працюю бухгалтером на фірмі чоловіка, мені для цього не треба виходити з дому, але під час візиту свекрухи мені цього дуже хочеться щодня, поки вона гостює у нас.

Чоловік рано йде на роботу, дає мені можливість виспатися. Але тут же прокидається його мама і починає навмисно гриміти каструлями. Якщо я роблю вигляд, що сплю, то вона мене все одно будить, мовляв – готуй мені сніданок. Ніби сама не може намазати бутерброд і зварити собі кави. За сніданком вона мені сповіщає план роботи на цілий день: куди мені сходити, що випрати, як прибирати. Я всередині аж скипаю, але все одно мовчу, думаю: «Це всього лише місяць, візьми себе в руки!»

Я не хочу турбувати чоловіка, щоб він не метався серед двох жінок, з якими не може і не хоче сперечатися, тому нічого йому не кажу. Але свекруха не відступає ні на крок: якщо я роблю прибирання, вона мені тикає пальцями – де вимити, де почистити, де протерти. Це будь-якій людині не сподобається. А потім вона цикає: «Не так робиш, енергійніше треба!» Навіть якщо все чисто та стерильно, вона все одно для мене роботу знайде.

Я їй кажу, що мені пора зайнятися роботою, на що вона мені і відповідає: «Нічого, без мене займаєшся». Моя свекруха іноді сама ходить на ринок і в магазин, перебуває там годинами, тому вона вважає, що цього часу мені досить. А ще мій порятунок – це син. Так, свекруха обожнює онука і готова виконувати всі його забаганки.

Я підмовляю трішки свого сина: «Скажи бабусі, що ти хочеш піти з нею в парк, в кіно, в розважальний центр або кудись ти там хочеш!». Син нікуди не хоче – він як всі сучасні діти не відходить від комп’ютера або планшета. Але іноді мене рятує, і тоді я майже цілий день відпочиваю від команд та різного роду настанов.

Коли свекруха їде додому, для мене це найбільше свято. Крутіше дня народження і Нового Року. Ось, два роки поспіль я стрибала від радості, як тільки відходив поїзд від перону, і зі смутком чекаю її наступного візиту. А він вже скоро – через пів місяця. Влітку через усі ці заборони свекруха побоялася кудись їхати і взяла відпустку на осінь. Це дуже погано: син піде в школу, після обіду – уроки та ігри в комп’ютер, а це значить, що майже весь час свекруха буде мене повчати хатньому господарству та вчити, як мені краще жити, перебуваючи цілими днями вдома.

Я не зможу так довго їй змовчувати. Сказати їй щось поперек – боюся, чи просто не знаю як це зробити. Не хочу цих суперечок між рідними людьми, ми з чоловіком спокійна сім’я. Ну що мені робити? Навіть не знаю, який вихід в цій ситуації, що склалася.

Фото ілюстративне – pixabay.