Ми з чоловіком давно мріяли стати батьками, але у нас нічого не виходило, а потім лікарі ошелешили нас новиною, що у нас не може бути дітей. Я довго вмовляла чоловіка взяти дитину з дитячого будинку, але Ігор спочатку навідріз відмовлявся.

Я багато молилася і через 2 роки Ігор раптово змінив думку. В той день він привів мене прямо до будинку маляти і показав новонародженого хлопчика, малюкові був всього місяць. Я пропонувала чоловікові подивитися інших діток, але Ігор вперто стояв на тому, що ми візьмемо саме його. Він так і не зміг назвати причину свого вибору, лише сказав, що він дуже схожий на його молодшого брата в дитинстві. Ми швидко зібрали всі необхідні документи і всиновили хлопчика.

Я була дуже щаслива, в нашому домі нарешті з’явився довгоочікуваний малюк, про якого ми так довго мріяли. Хлопчик ріс і з кожним роком все більше і більше був схожий на Ігоря. Мене тішила така схожість, адже чим більше вони стануть схожі зовні, тим менше буде у людей виникатимуть питань з приводу їх спорідненості. Ігор виявився не тільки прекрасним і турботливим чоловіком, але і чудовим батьком.

Але одного разу я знайшла дитячі фото мого чоловіка. Наш прийомний син був схожий на Ігоря у трирічному віці, як дві краплі води. Якби я не знала, що ми взяли дитину з дитячого будинку, я з впевненістю б сказала, що це – рідний син Ігоря.

В той самий день мені подзвонили з невідомого номера. Жіночий голос сказав мені, що мій чоловік є справжнім батьком усиновленої нами дитини. «Якщо не віриш – сама в нього запитай» – сказала мені незнайомка.

Коли чоловік прийшов додому, я розповіла йому про цей дивний дзвінок, Ігор зізнався, що він справді рідний батько хлопчика. Я була ошелешена, зажадала пояснень у чоловіка. Той зізнався, що у нього був швидкоплинний роман в результаті якого народився син, але його мати не захотіла виховувати дитину і віддала в будинок малятка.

Вона повідомила в який саме і Ігор приїхав туди і знайшов його. Я не знала, що сказати. «Ти ж хотіла бути матір’ю, і я подумав, що це – наш шанс. Чужу дитину я б сім’ю не прийняв» – пояснив чоловік. Так, я сама наполягала на тому, щоб ми всиновили дитину. Але якщо у чоловіка є дитина, значить, він мені зраджував.

Я поїхала на тиждень до батьків в село, щоб подумати про все. Не знаю, що мені зараз робити, дитину я дуже люблю і вважаю своїм сином, але як пробачити зраду чоловіка? Як жити далі?

Фото ілюстративне – w-dog