Все сталось на мій ювілей. Початок мого п’ятдесятиріччя був чудовим. Приїхали діти, онуки всі з подарунками та привітаннями. Чоловік теж у той день не оминув увагою, квіти подарував. Ввечері, коли я вже відправилась прибирати, а гості пішли додому, чоловік підійшов до мене й сказав: «Сьогодні ми провели з тобою останній спільний вечір!».

Після цих слів я оніміла, а чоловік продовжив свій монолог: «Ми прожили пліч-о-пліч 25 років, і тепер у мене з’явилась та, кого я люблю. Почуття до тебе давно охолонули, а з нею я відчуваю себе живим. Завтра я хочу подати на розлучення!».

Я не знала, що відповісти на його слова. Я завжди думала, що у нас з чоловіком все добре, все для нього робила, старалась, а тут така новина…

Через місяць ми стали один для одного чужими людьми.

Через кілька днів я дізналась, що його іншій жінці лише 27 років, і зараз вона чекає від нього дитину. Всі ці думки так сильно тиснули на мене, що інколи здавалось, що життя втратило сенс, я більше не хотіла шукати когось, одружуватися…

На щастя, у темні часи у моє життя прийшла світла новина про вагітність донечки. Ще пів року, й у мене буде онук, їй потрібна буде моя допомога, маю провести їй «курс молодої мами». Ця новина тримала мене на плаву.

Навіть, з чоловіком переговорила вперше за довгий час, адже у нього відразу дві радості – і донька, і онук!

– Я теж ще не стара, – говорила я сама до себе. – От народиться онука і зразу розпочнеться нове життя! Не має чого плакати за чоловіком, який не може гідно оцінити мене та моїх старань! Пощастило, що Бог подарував мені таке світло!

А головне, що донька, зять та майбутній онук перші пів року житимуть зі мною! Оце то втіху матиму!

Джерело