Все моє життя крутилося навколо почуття пр0вини. Буквально з самого дитинства мати 3винувачувала мене в усіх своїх бідах. Мовляв, через мене вона пішла з роботи, щоб народити, а потім я була недостатньо хорошою донькою, і саме тому батько пішов від нас, а ніяк не через її вічні скандали, істерики та безпідставні ревн0щі. Завжди і всюди я була недостатньо хорошою, розумною, вправною, жіночною.

Вона вбила в мою дитячу голівоньку, що я винна в усьому, і тому я зобов’язана завжди на відмінно навчатися. Як тільки я вступила до ВУЗу на бюджетну форму навчання, то, окрім стипендії, я ще отримувала зарплату, адже мати не давала мені грошей, бо вважала, що я вже доросла і на стипендію легко проживу. Варто казати, що вона була не права?

Але вона дуже чекала мого випуску з університету, бо завжди тюкала мені в мозок тим, що я маю піти на роботу після ВУЗу та забезпечувати її.

Вона вже собі і путівку на курорти вибрала і придумала, що я їй повинна купити.

Я вийшла заміж, чоловік витягнув мене з маминих рук та вимог. Вона, правда, тоді подала на аліменти, але краще так, ніж виконувати всі її забаганки, коли вона ніколи мене не любила. І як ви могли зрозуміти, я завжди жила з почуттям сорому та з відчуттям, що я завжди комусь щось винна. Так було і у відносинах з чоловіком.

Ні, він не вимагав від мене нічого, не попрікав та не звинувачував. Чоловік мій не та людина, яка буде яскраво проявляти емоції та говорити про них. Проте він завжди турбується про мене та виконує всі мої капризи, якщо можна так це назвати. Наприклад, якщо я захочу печиво або просто чогось солодкого чи смачненького, то буквально через 10-20 хвилин воно в мене було або ж було замовлено доставкою на дім.

А моє вічне почуття зобов’язаності нікуди не дівалося. Мама постаралася, щоб воно залишилося зі мною з дитинства. Тому коли чоловік сказав, що залишить мене, я сприйняла ці слова всерйоз. Ви можете сміятися з мене та називати божевільною, проте я справді робила всі ці народні премудрості, які використовували колись вірячи, що так точно народиться хлопчик.

Як тільки я дізналася про вагітність, то одразу почала пити всякі узвари з рослин, назви яких були чоловічого роду, спати у відповідній позі під правильним кутом. І ще багато всього іншого. А ще дуже багато нервувала. Переживала та молилася, щоб був хлопчик. Хоча в цілому моя вагітність проходила добре та спокійно. Навіть токсикоз мучив мене буквально місяць та з’являвся 1-2 рази на тиждень.

Коли прийшов час робити УЗД, щоб дізнатися стать дитини, я попросила лікаря не казати мені, кого саме я ношу під серцем, адже від самої думки, що я розчаруюся, в мене починали тремтіти всі кінцівки, і я мало не втрачала свідомість. Я вже навіть продумувала план дій, на випадок, якщо народиться дівчинка. Спершу я думала, що відмовлюся від доньки та пошукаю в пологовому хлопчика, від якого також відмовилися. Або відмовлюся і скажу, що дитя або народилося мертвим, або померло після пологів.

В кінці-кінців я довела себе до того тану, що мені стало дуже погано, а низ живота почало тягнути, хоча до приблизної дати пологів було ще багато часу (тоді я була на 8-мому місяці вагітності). Я потрапила в лікарню. Виявили загрозу викидня, тому було прийнято рішення покласти мене в стаціонар під пильним наглядом лікарів. Тоді я думала лише про одне – здоров’я дитини. Я перелякалася дуже сильно. Мені вже було абсолютно байдуже хлопчик чи дівчинка. Головне, щоб дитя вижило.

В лікарні я продовжувала хвилюватися, адже була впевнена, що чоловік одразу подасть на розлучення, якщо народиться дівчинка. В палаті я була не одна. Зі мною лежала жінка, старша від мене років на 7-8. Вона вже втретє народжувала, але через вік та певні проблеми зі здоров’ям також потрапила із загрозою викидня. Ми з нею здружилися та розговорилися в перший день. Тоді вона мені сказала, почувши мою історію:

-Навіщо тобі такий чоловік, якщо він кине тебе лише через стать дитини? – обурювалася жінка.

-Ну, розумієте, він для мене так багато зробив… Я просто зобов’язана виконати це…

-Сонце, ти на це не повпливаєш ніяк! Ну чесне слово, ти біологію в школі пропускала, чи як? А чоловік, який справді любить та цінує свою дружину ніколи не кине її з дитям на руках лише через стать дитини.

-Але…

-Ти коли потрапила в лікарню через нерви, про що думала в першу чергу?

-Про дитину.

-Про стать чи про здоров’я?

-Про здоров’я. Про стать геть забула. Єдина думка була лише про те, щоб дитя здоровим народилося і живим…

-Ну от! Головне здоров’я крихітки, яка розвивається в тебе під серцем, а не стать.

Дякуючи словам цієї мудрої та доброї жінки я зрозуміла свою помилку і відтепер думала лише про здоров’я дитини. А наступного дня в лікарню прийшов… Ні, прямо таки прилетів чоловік. Весь на нервах та багато разів вибачався, що не зміг приїхати в день, коли мене забрали. Йому справді ну ніяк не вийшло б. І тоді він почав буквально проживати разом зі мною в лікарні аж до самих пологів.

Я народила легко. Дівчинку… А потім одразу за нею хлопчика. Виявилося я була вагітна двійнею. І як я сильно здивувалася, коли побачила щиру радість та щастя в очах коханого. Він неймовірно радів за двох діточок, а не лише за сина. Я наважилася запитати в нього, чому він так сказав? Чому сказав, що кине мене, якщо не народжу хлопчика?

В чоловіка очі стали по 5 копійок. Він вибачився та сказав, що він так пожартував, думав, що я зрозуміла його тон.

Я пояснила йому всю ситуацію, і ми розібралися в цьому непорозумінні. А все чому? Тому що один сказав, друга не зрозуміла і не наважилася поговорити з чоловіком.

Зараз в нас щаслива сім’я та підростають двоє бешкетенят, які не дають нам сумувати. Тому моя вам порада: говоріть один з одним. Бо ж якщо не скажете ви, то партнер ніколи не дізнається про проблему, яка вас тривожить, або ж про те, що ця проблема вас турбує.

Джерело