У мене красуня і розумниця дружина, двоє прекрасних діточок, живи та радій. Але ж ні. В голову влізла Марічка
У мене красуня і розумниця дружина, двоє прекрасних діточок, живи та радій. Але ж ні. В голову влізла Марічка.
Мене звуть Максим. Мені 42 роки. Останнім часом я дуже часто почав замислюватися: а чи правильно я розпорядився своїм життям?
Я одружений. В мене двоє дорослих дітей. У нас із дружиною дуже хороші діти: розумні, вони добре вчаться і завжди радують нас своїми успіхами. Моя дружина Людмила – дуже хороша жінка.
Але останнім часом я дуже часто почав згадувати своє перше кохання – Марічку. Через це я почав дуже дратуватися і навіть почав підвищувати голос на свою дружину та дітей. Потім мені ставало за це дуже соромно.
Що ж я роблю? Навіщо ж я псую життя і собі, і своїм рідним?
Але стриматись я не міг.
Я дедалі частіше почав згадувати свою молодість. Вступати до університету я побоявся. Але мені та ще кільком випускникам школи запропонували піти працювати вчителями початкових класів у село.
Я став учителем. Мене направили працювати у дуже гарне село. Працювати вчителем мені дуже сподобалося.
Якось на моїх уроках був присутній інспектор з району. Ця жінка мене дуже хвалила, і це додало мені впевненості у собі.
Усі мешканці села мене поважали. Я жив у баби Юстини, яка дуже добре дбала про мене.
А у сусідньому селі працювала вчителькою молодших класів Марічка. Ми з нею навчалися у різних школах. Але разом отримали призначення до сусідніх сіл. Марічка була неймовірно красивою дівчиною.
Одного разу ми випадково зустрілися з нею в лісі. А потім ми почали зустрічатись. Вона йшла зі свого села, а я йшов їй назустріч. Потім ми гуляли, а потім я проводжав її додому.
Так тривало кілька років. А потім я вступив до університету. Марічка теж вступила до університету. Ми вчилися, але продовжували зустрічатись.
Я все сильніше і сильніше закохувався в Марічку. Я розумів, що її чоловікові дуже пощастить: адже з ним буде така гарна дівчина.
Якось ми з групою пішли у похід. Вперше ми ночували з Марічкою в одному наметі. Вона спокійно засинала на моєму плечі. А я був такий щасливий, що спати взагалі не міг.
Марічка чекала, що я запропоную їй стати моєю дружиною. Але я дуже боявся, не міг повірити, що Марічка може справді мене кохати.
Я так і не наважився зробити цей крок: не наважився запропонувати Марічці стати моєю дружиною.
Тому я запропонував стати моєю дружиною іншій моїй одногрупниці – Людмилі. Незабаром ми відгуляли весілля.
А потім я дізнався, що Марічка вдало вийшла заміж, стала мамою двох дітей. Її чоловік зробив вдалу кар’єру і тепер працює у Міністерстві.
Я все частіше згадую Марічку, хоча моя дружина дуже хороша жінка.
Я відчуваю, що зробив помилку.
– Ех, даремно я тоді був таким нерішучим! Потрібно було все-таки одружитися з тією, яку по-справжньому любив! А так тепер я ніколи не зможу стати щасливим! – часто я думаю ночами, коли не можу заснути.
Фото ілюстративне