Того дня я затримала Варю в школі. А через годинку в двері постукав її тато.

Ось уже п’ятнадцять років, як я працюю вчителькою у школі. І скажу чесно, що я дуже люблю свою роботу. Так, з дітьми часом буває дуже важко, але тільки тоді, коли ви не намагаєтеся їх зрозуміти, поставити себе на їхнє місце.

Адже всі ми, дорослі, були колись дітьми. Усі ми колись поводилися неправильно і це нормально, це етапи становлення особистості людини.

У восьмому класі є у мене одна учениця, звати Варя. Варя три роки тому втратила маму. це дуже неприємна історія… Навчалася Варя завжди дуже добре, тягла на золоту медаль, але відхід матері підкосив її і, як підсумок, Варя стала гірше вчитися.

Я вчасно це помітила і так, як дівчинка мені дуже імпонувала, запропонувала їй залишатися після уроків, я допомагатиму їй з навчанням. На той момент я побачила іскри в очах дитини. Втративши маму, Варя ще більше стала потребувати надійного жіночого плеча, підтримки. Ну а мені просто хотілося допомогти бідній дитині, у якої життя просто має бути успішним.

Займалися ми так з Варею разом близько пів року. А потім якось прийшов до школи її батько, звали Арсен. Арсен справді був справжній красень, як і розповідала Варя. Високий, статний, успішний бізнесмен. Він вирішив поцікавитися успішністю дочкою і заразом подякувати мені за те, що я їй безкорисливо допомагаю.

Тому й запросив до ресторану. Я, звичайно, вагалася туди йти. Це не дуже личить робити вчительці, але Варя дуже сильно просила мене піти в ресторан з її батьком. Що не зробиш заради дитини.

Той вечір у ресторані справді був неперевершений. Арсен розповідав про себе, про роботу, про те, як вони з дочкою після відходу дружини намагалися перейти знову на щасливе життя і навіть намагалися подорожувати, щоб швидше забути горе.

А ще ми багато розмовляли про різні теми. Арсен виявився не лише успішним бізнесменом, прекрасним батьком, але ще й чудовим співрозмовником, чуйним чоловіком. Наша зустріч не закінчилася одним походом до ресторану. За тиждень ми знову зустрілися і знову. А ще через пів року відгуляли весілля.

Учениця моя тепер називає мене мамою, а прекрасний чоловік – коханою дружиною. Колись добрий безкорисливий вчинок привів мене до щасливого життя.

Фото ілюстративне

Джерело