Ми з Антоном вже 6 років у шлюбі й за цей час встигли народити двох діток. В принципі, у нас дуже хороші стосунки з коханим і взагалі, здається, що він ідеальний, якби не одне “але” – його батьки.

От дякую своєму життю за те, що у нас була можливість переїхати жити окремо від батьків, бо по іншому думаю, наша сім’я швидко б розпалася. Ні, не через це, що вони якісь погані, а через те, що мають великий вплив на свого сина. Так деколи буває, що батьки не сприймають дорослішання своїх дітей і всякий раз намагаються контролювати їх.

Коханого також дратувала така поведінка батьків і саме через це перший запропонував після весілля жити лише вдвох. Так ми змогли зменшити вплив його батьків на нашу сім’ю, але все ж повністю від цього не позбавились. Вони кожного дня телефонували, а раз в тиждень стабільно приходили з перевіркою.

Я вже навіть привикла до такого, але з появою дітей їхній контроль все більше ставав нестерпним. Свекруха мала знати про все – коли малі їдять, сплять і навіть туалет ходять. Якийсь час я стиснувши зуби піднімала слухавку та чемно на все відповідала, але будь-якому терпінню настає кінець. Так сказала Антону, що більше слухавку від його батьків я не піднімлю і звітувати не буду. На мені достатня кількість справ є, щоб не займатись такими дурницями. Чоловік повністю зі мною погодився і навіть пообіцяв поговорити з батьками на цю тему.

Як я згодом зрозуміла, розмова таки відбулась, адже припинились ці набридливі дзвінки по 10 раз в день. Тоді на якийсь час мені навіть здалось, що ми заживемо як всі нормальні люди, але я не думала, що це просто тимчасове затишшя.

На всіх спільних застіллях я помічала, що свекри ніби показово ігнорують мене, але на це навіть не зважала – сама не сильно прагнула до спілкування з ними. Все, що їм було потрібне, взнавали через Антона.

Все почалось тоді, коли батьки дізнались, що ми збираємо гроші на відпочинок всією сім’єю. Вже багато років нам не вдавалось далеко виїжджати, а тут прекрасна можливість – діти підросли та й грошей встигли підназбирати. Конкретних планів у нас не було, лиш знали, що хочемо за кордон.

Загалом, в той вечір Антон прийшов і почав щось бубніти про батьків. Я нічого не розуміли, чула фрази “вибач”, “я не думав, що так вийде”, “мабуть, іншим разом” і щось в тому роді. Ми сіли й тоді вже коханий нормально все розповів. Мовляв, батьки просять його дати їм гроші на ремонт кухні й відкласти нашу поїздку. А, потрібно сказати, що Антон зовсім не вміє відмовляти своїм батькам, тому я дуже здивувалась, коли він не одразу дав їм відповідь, а сказав. що порадиться зі мною.

Думаю, що вони були впевнені в тому, що син піде в них на поводу, а я залишусь ні з чим. Але я так просто не задалась би – ці гроші не лише Антона, а й мої, то чому маю віддавати свої кровно зароблені? Ще й виконуючи чиїсь забаганки, забуваючи про свої потреби та потреби своїх дітей.

А батьки, до речі, заробляють не менше, то чому не можуть своїм коштом все зробити? Тим паче той ремонт не так вже й горить – лише 7 років тому все оновлювали. Мені здається, що вони навмисно придумали це, лиш би нагадати мені про те, хто насправді є головним у житті Антона.

Проте цього разу він вирішив порадитись зі мною і моя відповідь була різко негативною. Я сказала йому, що якщо він не хоче їхати з нами на відпочинок, то може не їхати, але на мою частину грошей нехай батьки не зазіхають. І це не помішає мені з дітьми поїхати на цей довгоочікуваний відпочинок. Та й взагалі, що це за бабуся з дідусем, які хочуть позбавити власних онуків хорошого відпочинку?

З моєї відповіді Антон зробив висновки та надав перевагу сім’ї, відмовивши батькам. Хоч вони ще якийсь час будуть злитись і ображатись на нас, але можливо зрозуміють, що син більше не під їхнім контролем.

Джерело