З Павлом ми познайомилися під час відпочинку у спільних знайомих. Хлопець одразу мені приглянувся, тому весь вечір я не зводила з нього погляду. Схоже, мою зацікавленість він помітив, бо вирішив підійти познайомитися. Слово за слово ми розговорилися, а наприкінці вечора уже й не хотіли розлучатися. Так і почали зустрічатися. На побачення ходили після роботи. На вихідних проводили тихі вечори в мене на квартирі, бо Паша жив із батьками.

Через пів року ми вирішили вийти на новий рівень стосунків й познайомити один одного з батьками. З моїми мамою й татом Паша був знайомим, а от з його ми ще не бачилися.  В домовлений день я прийшла на гостину в родину свого хлопця. Його мама Катерина Олегівна була жінкою вельми ексцентричною. Схоже мій прихід був для неї не дуже радісним, бо зустріла вона мене з невдоволеним виразом обличчя.

Цілий вечір я намагалася розпочати розмову, знайти якусь спільну тему, поцікавитися захопленнями мати Павла, але у відповідь чула лише короткі однозначні відповіді. Добре, хоч майбутній свекор підтримав мене та розповідав жарти, щоб хоч якось розрядити напружену обстановку.

Скажу вам чесно, знайомство пройшло жахливо, але Павла це не цікавило. Він бачив моє занепокоєння й поспішив заспокоїти: «Люба, не хвилюйся. Моя мама замкнута жінка, їй потрібен час, щоб звикнутися з думкою, що я вже виріс й тепер створюю  власну сім’ю»  Тієї ночі Павло залишився в мене, а наступного ранку забрав свої речі й переїхав.

Жили ми разом цілий рік, коли на річницю стосунків Павло запропонував одружитися. Я була щаслива й, заклопотана підготовкою до весілля, не помітила, що батьки Павла не брали в цьому дійстві жодної участі. Тобто з організацією я справлялася самостійно, а от фінансів нам бракувало. Мої батьки оплатили бенкет й ведучого, наречений заплатив за фото- та відеознімання, а я витратила свої заощадження на флористів. Нам не вистачало на торт й іншу весільну атрибутику. Коли Павло звернувся по допомогу до батьків, вони заявили, що і копійки не дадуть.

Не знаю, що говорив їм Паша і які наводив аргументи, але додому він повернувся з грішми. От настав довгоочікуваний день нашого одруження. Все відбувалося на найвищому рівні. Після того, як гості вручили нам подарунки та привітали з днем створення сім’ї ми пішли до столу. Саме тоді до нас підійшла свекруха та стала вимагати аби ми негайно відали їй подаровані гроші. Від шоку я втратила дар мови, але все ж запитала:

-А з якої це радості, мамо, ми вам повинні віддавати гроші своєї родини?

-А хто дав гроші на всі ці непотрібні цяцьки? Казала я Павлу не робити весілля, бо ти його як липку обдереш, але ж не послухав він матері, ще й гроші зі скриньки забрав. Тепер віддавайте те, що нам винні – стояла на своєму свекруха.

Я хотіла було розказати все, що про неї думаю, але в розмову вчасно втрутився Паша. Він сказав своїй матері, що зі скриньки взяв лише свої гроші, які він відкладав протягом декількох років й віддавати їй нічого не збирається. Добре, що свекор вчасно підійшов й забрав свою дружину, бо я навіть думати боюся чим могло закінчитися наше свято.

З часом ми все ж знайшли спільну мову й ніколи не згадували про ту ситуацію, яка склалася на весіллі. Можливо Катерина Олегівна усвідомила свою провину й тепер їй соромно.

Джерело