Знаєте, кажуть, що не можна нікому довіряти повністю. Юля не хотіла дотримуватися цієї ідеї та слідувати їй. Вона всім серцем та душею вірила в те, що чоловік її, Антон, не такий. Що він саме та людина, якій можна довіряти. Проте він підвів її довіру. Причому дуже сильно.

Одного буднього вечора, який був таким же, як і завжди, Антон прийшов додому, щось покопирсався в своїх шухлядах та направився до виходу, перед цим гукнувши Юлі, яка сиділа на кухні та пила чай:

-Все, я йду…

-Добре любий, візьми будь ласка цукерок моїх улюблених та печиво з пряженим молоком, якраз закінчилося. – відповіла жінка, не надаючи значення словам чоловіка.

-Юля… Невже ти не зрозуміла? Я йду від тебе! Назавжди! Вибач мені, але це так! – гукнув чоловік та закрив за собою двері.

А Юля була шокована. І, як би це не було безглуздо та смішно, вона подумала про те, що тепер доведеться самій йти по солодощі. Вона просто ще не усвідомила, що відбувається. Так проявився її шок. Тепер вона залишилася сама. Але коли до неї нарешті дійшло, що сталося, і як Антон вчинив з нею, Юля одразу відчула… Ні, не злість, не ненависть, не розчарування… Огиду. Навіть ім’я чоловіка стало змушувати її кривитися так, ніби жінка якесь лaйн0 побачила.

Через декілька днів Антон прийшов по речі. І не один. Йому вистачило нахабності та сміливості приволокти з собою ту поганку, на яку він клюнув та пішов з сім’ї. Хоча винен не той, з ким зраджували, а той хто зрадив. Проте пасія його теж хороша. Прийшла вся така пані та давай оцінювати квартиру і її вміст:

-Мда… Багатенько тут всього, довго потрібно буде вивозити. Декілька днів піде. – почала командувати юна розлучниця. Варто сказати, що була вона набагато молодшою від Антона та Юлі, проте нахабності та пихатості їй вистачало з головою.

-Слухай, а ти часом не забулася? Ти в чужій квартирі, при офіційній, поки що ще, дружині. Може б ротик свій прикрила і перестала командувати? Що це ти зібралася вивозити?

-Ну як що? Речі Антона. Техніка, меблі, подарунки. Це все його!

-Все це не його, а наше спільно нажите майно. І не важливо, хто що купував – це все спільне, а тому я так само маю право власності на ці речі, які ти називаєш «його».

-Вір в це далі, дурепа стара! – перейшла до образ молода панянка.

Тоді Юля не стрималася та дала ляпаса розлучниці. Бо це був верх нахабства. А потім вона виштовхала обох з квартири та кинула в під’їзд речі Антона. В той же день вона замінила замки в дверях.

Пройшло ще декілька днів. Юля працює в лікарні та приватній клініці медсестрою. Виходить що день через два вона відпочиває. І одного разу вона прийшла додому, а там відкриті двері. Замки зламали. В квартирі стало помітно порожньо. Юля сіла на диван, який, слава богу, не винесли, та стала гірко плакати. Це стало останньою краплею. Мало того, що різко пішов, так ще й повиносив всі речі. Навіть подарунки, які зробив незадовго до цих подій.

Тоді в квартиру хтось зайшов. То був батько Антона – пан Сергій. Свекр любив невістку як рідну дитину та поважав її. Завжди говорив сину, що пощастило тому з дружиною. Він побачив що відбувається, намагався заспокоїти Юлю, що в нього з великими зусиллями вийшло. Тоді, заспокоївшись, Юля розповіла все, що сталося.

Пан Сергій не міг повірити в це, але сам бачив, що твориться в квартирі. Він розчарувався у власному сині. Тоді він заспокоїв невістку та сказав, що знає, що робити, а вона нехай залишається спокійною та готується до розлучення.

Будівля суду. Біля входу стояли Антон зі своєю новою пасією. Та давала вказівки чоловіку, аби той не забув сказати, що частина квартири та частина будинку в селі йому належить. Дуже її хвилювало, що ні з чим залишиться той після розлучення. Звісно, їй не потрібен чоловік, якому під сорок скоро, і нічого за спиною.

Тут під’їхав до суду автомобіль. Новий, щойно з салону. Іномарка до того ж. А з автівки вийшла красиво та елегантно вдягнена Юля, з такими ж елегантними макіяжем та зачіскою. Вона гордо пройшла повз чоловіка, який через декілька хвилин стане колишнім, та його коханку. І за нею залишився лише шлейф приємних дорогих парфумів.

Виявилося, що пан Сергій мав бізнес та певні статки. Він хотів переписати їх на сина, бо ж вже хотів вийти на пенсію. Пан Сергій навіть і не підозрював, що його син виявиться таким негідником. І винив себе, бо думав, що десь пропустив у його вихованні той момент, коли вартувало закласти в голову сина, що зрада – це не добре. Проте не усвідомлював, що не все лише від батьків залежить. Все таки Антон доросла людина, яка зробила свій вибір.

Але вибір цей нашкодив його близьким. Тому пан Сергій  переписав все, що хотів залишити Антону, Юлі та їхній доньці, які виповнилося нещодавно тринадцять років. Пан Сергій хотів покарати сина, та компенсувати Юлі всю моральну шкоду, яку завдав їй його нікудишній син.

Джерело