Я познайомився з Веронікою на лекції в університеті. Вона була молодшою від мене на чотири роки. Мені глибоко запала в душу ця дівчина. Справжня красуня, чиста, добра, ніжна, розумна.

У нас було багато спільних інтересів та захоплень. Ми обоє віддавали перевагу пригодницьким та історичним романам. Разом ходили до бібліотеки та обирали книги. І я, і моя кохана навчалися у музичній школі. Вона грала на бандурі, я – на гітарі. Ми навіть створювали спільні музичні композиції.

Вероніка – справжня патріотка. Я теж. Світогляд моєї дівчини гармонійно доповнював мої життєві позиції. Нам обом подобалася класика у літературі та музиці. А ще ми любили обговорювати твори мистецтва.

Вона була дівчиною моєї мрії. Разом ми проводили весь вільний час: багато подорожували містами України, їздили на велосипедах, відпочивали на морі.

Наші друзі говорили, що ми дуже схожі, майже як брат і сестра. І, дійсно, ми мали однаковісінькі форми обличчя. Очі Вероніки були зеленими, як смарагди. В мене теж був такий колір очей, лише відтінок відрізнявся. В обох – пшеничне волосся, тільки у неї кучеряве, а у мене – пряме.

Ми обоє виховувалися у неповних сім’ях. У нас були лише мами.  Можна сказати, що ми майже не знали своїх батьків. Мій тато мене покинув, як мама ще вагітною була. Я його ніколи не бачив у житті. Батько Вероніки залишив родину, коли його доньці виповнилося три роки. Він жив у селі за тридцять кілометрів від нашого міста. Вероніка почала з ним спілкуватися, коли вже повнолітньою стала. Декілька разів їздила до нього. Я ніколи не бачив її батька.

Коли Вероніка закінчила навчання в університеті, я зробив їй пропозицію. І вона погодилася. На той час я вже працював, та оскільки грошей на розкішне весілля у нас не вистачало, ми вирішили зробити невеличкий бенкет.

Купили костюм та весільну сукню, обручки за кошти, які я заощадив. Запросили лише найближчих друзів та родичів.

У найщасливіший день нашого життя ми чекали гостей у РАГСі. За двадцять хвилин до нашої церемонії почали всі сходитися. Ми стояли з Веронікою замріяні та закохані, з надією на щасливе майбутнє…

Та коли з’явився її тато, моя мама втратила свідомість. Її привели до тями, і вона сумним поглядом знову подивилася на батька Вероніки.

– Віталіє, я мушу тобі сказати… Це твій рідний батько…

– Мамо, ти нічого не плутаєш? Може, ти помиляєшся? – перепитував я.

– Ні, сину, я нічого не плутаю…

Отак у день, коли я мав стати найщасливішим чоловіком, я зрозумів, що моя наречена – моя рідна сестра. Ну от як так? Весілля зі сльозами на очах довелося скасувати. Всі були шоковані таким поворотом подій.

Я вперше побачив батька, та втратив через це своє кохання… І все через помилки молодості наших батьків. Як тепер бути?  

Джерело