В мене є подруга, яка колись народила сина. Чоловік її буквально світився від щастя і дуже любив сина, завжди доглядав за ним, піклувався, вставав разом з дружиною вночі, щоб замінити підгузник, погодувати, заколисати.

Але от свекр зі свекрухою не відреагували радістю на народження онука. В той час в них вже була онука від старшої сестри чоловіка. Всю свою любов та турботу старші люди віддавали дитині доньки.

Подруга думала, що все налагодиться, бо ж кажуть, що час лікує, проте в цьому випадку час зробив лише гірше. Як став Ян, так звати сина подруги, дорослішати, бабка з дідом почали критикувати його, ображати та порівнювати з своєю онукою Аліною, яка була далеко не ангелом. Взагалі не ангелом.

Ян виріс, закінчив школу та вступав до інституту. А Аліна в цей час вже народила двійню і стала матір’ю-одиначкою в свої дев’ятнадцять з хвостиком років. І тоді бабка з дідом переключилися на правнуків. І всю любов віддавали їм.

А Ян все слухав і слухав, який він не хороший, недостатньо добре вчиться, недостатньо багато працює, не так з ними спілкується і так далі. А одного разу Ян відмовився няньчитися з дітьми двоюрідної сестри, бо це не його турботи, і він взагалі не знав, як себе поводити з малими дітьми. Ну справді, що молодий вісімнадцяти річний хлопчина міг знати про дітей? Тоді свекри взагалі відвернулися від Яна та перестали спілкуватися і з ним, і з його матір’ю.

Одного разу Ян підслухав розмову, коли всі зібралися на сімейному святі. Розмова велася між бабкою та якоюсь іншою родичкою. Виявилося, вони не любили Яна взагалі, бо це дитина невістки, а не їхньої доньки, і взагалі вона сумнівається, чи то невістка точно від свого чоловіка народила чи ні. І це було смішно, адже Ян був точною копією свого батька в молодості, єдине що лише очі були зелені, а не карі.

Тоді Ян вирішив змінити своє прізвище на дівоче матері, щоб нічого спільного з такими родичами не мати.

Джерело