Ми з дружиною багато років жили разом з її батьками. У мене є рідна сестра Наталка, так склалося, що в свій час мама переписала на неї свій будинок, а мені не дісталося нічого. Мама так і сказала, що хоче роки доживати біля доньки, тому все майно віддає їй.

Я тоді молодим був, дуже образився і на маму, і на сестру, поїхав з села, одружився в сусідній області і майже 30 років не приїжджав додому, навіть не уявляв, що відбувається з моїми рідними людьми.

Одружившись, я потрапив в дуже хорошу сім’ю, свекри мої були чудовими людьми, вони стали для мене рідними батьками. В сім’ї у нас народилося дві донечки, я став їздити на заробітки, збудував великий будинок.

Жили ми добре, дочки коли надумали заміж виходити, я кожній з них купив по квартирі, щоб не робити між дітьми різницю, як колись зробила моя мама. І старша, і молодша донька вже подарували мені по онукові, так що я сам вже дідусь.

Свекра не стало ще 8 років тому, а свекруху ми провели в останню путь перед Новим роком. Хата відразу якось опустіла, ніякого святкового настрою робити кутю на Святий Вечір не було. Стіл накрили лише заради дітей, які прийшли до нас з сім’ями.

Дружина моя була весь вечір сумна, а коли гості розійшлись і вона прибрала з стола, сказала, що має до мене серйозну розмову.

– Петре, – звернулася вона до мене. – Ми вже самі не молоді, що вже казати про твою маму. Ти бачиш, як гірко втрачати рідних людей, давай завтра поїдемо до тебе в село, подивимся, як там твої родичі, чи жива мати.

Я довго мовчав, бо не знав, що їй відповісти. Ще на зорі нашого сімейного життя дружина робила спроби помирити мене з мамою, але я твердо стояв на тому, що ця тема закрита.

Несподівано для себе я не запротестував, як завжди. Навпаки, мені чомусь дуже захотілося побачити свою маму, як в дитинстві обійняти її. Тому ми вирішили вирушити зранку в мої рідні краї, у нас був власний автомобіль, так що під вечір ми прибули в моє рідне село.

Будинок наш я відразу впізнав, він яскраво світився різнокольоровими гірляндами, я ще собі подумав, як моя сестра добре живе. Але двері мені відчинила не Наталка. Жінка сказала, що давно купила цей будинок, а господиня виїхала за кордон.

– А де її мама? – розгублено запитав я.

– Бабуся живе он в тому будиночку, – кивнула жінка на наш старий практично сарайчик.

В похиленій хаті світилося одне вікно, ми постукали, не зразу, але двері нам відчинила моя мама – постаріла, змарніла, посивіла. Я кинувся до неї зі сльозами, вона теж мене впізнала і розплакалася.

Ми зайшли в хату, на столі стояла кутя і вареники. Мама сказала, що вона віддає сусідці свою пенсію, а та купує для неї продукти і дрова на зиму. Я оглянув її кімнату, в цій хаті ще 30 років тому неможливо було жити, не те що тепер.

Поки моя дружина накривала на стіл тим, що ми з собою привезли, мама розповіла мені, що Наталка їхній будинок продала, а сама поїхала за кордон. Перший час телефонувала, дбала про маму, а потім порадила, щоб та віддавала свою пенсію сусідці і таким чином мала доглядальницю.

Я не міг повірити, що сестра так вчинила з рідною матір’ю. Ми сиділи за столом до глибокої ночі, а зранку я наказав мамі збирати речі. Вона взяла з собою хустку, кожушок, дві спідниці і светрик.

Тепер мама живе з нами. Старі образи давно забулися, у моїх дітей і внуків знову є бабуся.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело