Коли мені було лише 23 роки, у мене вже з’явилася власна квартира. Ні, я не дочка бізнесменів s не брала житло в кредит. Я мріяла про власну квартиру з 16 років і мені пощастило. Коли я навчалася в інституті, на моєму життєвому шляху з’явився Валентин: заможний дорослий чоловік, з яким зустрічалася 5 років. На прощання він зробив мені дорогий подарунок – двокімнатну квартиру.

Я не бачу нічого аморального в тому, що колишній залицяльник подарував мені квартиру. Я присвятила йому 5 років свого життя, була вірна та чесна з ним. Звичайно, він вирішив віддячити мені подарунком. Валентин – доброчесний і щедрий чоловік. У мене залишилися лише добрі спогади про нього.

Закінчивши інститут, я пішла працювати за фахом – учителем географії. І поки всі колеги тулилися за своїми маленькими квартирками, я, недавня випускниця вузу без досвіду та надбавок по роботі, могла собі дозволити жити у власній квартирі.

Право на подаровану квартиру я закріпила юридично, тож ніхто заперечувати його не міг. Щоб уникнути пліток, я всім говорила, що житло – це спадок від багатої родички.

Звичайно, батьки знали, як мені дісталfся власна квартира. Вони не схвалювали, але змирились. Головне, що їхня дочка є де жити і вона щаслива. Як ви зрозуміли, совість мене зовсім не мучила.

Минуло вже 8 років, багато води витекло з часу моїх стосунків із Валентином. Нарешті я зустріла прекрасного чоловіка і вирішила вийти заміж. Обранцем став колега по роботі Андрій, з яким ми зустрічалися 2 роки.

Коли ми одружилися, чоловіка мучило питання: де ж ми житимемо. Гордість та принципи не дозволяли йому жити у моїй квартирі. Він пропонував продати мою квартиру, докласти ще грошей та купити трикімнатну квартиру. Так місця буде достатньо для майбутніх дітей. Але я відмовилася, мені подобалося, що в мене є власне житло.

Андрій не переставав мене вмовляти. Олії у вогонь підлила свекруха, яка надоумила його пошукати документи на квартиру. Звісно, ​​Андрій знайшов їх. Він знав, де лежать усі мої цінні папери та паспорт. Яке ж було здивування чоловіка, коли він побачив, що моя квартира – це не спадщина від далекої родички, а подарунок якогось Валентина!

Довелося чесно розповісти, що це подарунок від мого колишнього залицяльника. Андрій відреагував на цю новину спокійно і навіть зрадів:

«Чудово! Віддай квартиру назад цьому Валентину, а ми візьмемо власне житло в кредит!»

Звичайно, інформація одразу ж була передана свекрусі. Вона наказала синові негайно збирати речі та вибиратися з квартири «гулящої баби», як вона мене назвала. Коли Андрій почав захищати мене, його батьки запропонували нам подарунок – гроші на перший внесок із іпотеки.

Близько місяця Андрій умовляв мене взяти власну квартиру у кредит, а подарунок повернути колишньому. Ну як він собі це уявляє! Я навіть не маю номера телефону Валентина. А якби й був, я йому дзвонити не стала б. Минуло вже 8 років, має своє життя, сім’ю. А тут дзвінок із минулого:

«Алло, Валентин? Це Інна, твоя колишня. Я хочу повернути тобі квартиру! Ситуація є абсурдною.

Будь-хто б на місці Андрія радів, що у його нареченої є нерухомість. Але в мене аж надто принциповий чоловік. Я сказала йому твердо: продавати квартиру не буду. Ми могли б взяти другу квартиру в іпотеку, а ця залишилася б за мною. Але чоловік категорично проти.

Все частіше починаю думати, щоб розлучитися з Андрієм. Нехай знайде собі дівчину з кришталево чистим минулим та горбатиться разом із нею на окрему квартиру!

Джерело