З Віктором я познайомилась ще зовсім молодою. Ми відразу щиро покохали одне одного. Так сталося, що через рік я дізналася, що чекаю дитятко. Віктор сам дуже хотів дитину, тому ми відразу вирішили одружитись, обоє були дуже щасливими. Всі дев’ять місяців чоловік від мене ні на крок не відходив, все говорив і говорив про те, що я найкраща в світі і що йому дуже пощастило бути зі мною поруч. Щодня дякував мені за те, що я обрала саме його.

В призначений термін в нас з’явилась прекрасна донечка, назвали ми її Оленкою. Чоловік весь свій вільний час почав проводити з нею. Не з нами обома, а тільки з донькою. Я ж зовсім перестала цікавити свого чоловіка. Мабуть через те, що після появи дитини, я трішки набрала вагу. Я давно перестала впізнавати себе в дзеркалі. Взятися за себе не виходило, постійно не було часу на себе. Ніякі гелі та відповідне харчування нічого не змінювали.

Неможливо завжди бути ідеальною. Це дуже складно – навести порядок в будинку, наготувати усім їжу, зайнятися городом, який у мене чималенький, погодувати господарство – і все це з дитиною на руках. Коли вже собою займатися, як завжди на себе часу не вистачає. Можливо, я б змогла впоратися з цією проблемою, якби чоловік мене хоч якось підтримував та говорив мені добрі слова.

Віктор тільки все більше і більше віддаляється від мене. Часто взагалі уваги не звертав, коли я поруч. Каже, що я негарна, що йому соромно разом зі мною по вулицях ходити. Мені навіть з ним за одним столом сидіти важко. Він так дивиться на кожен шматочок, який я підношу до рота, немов дорікає мені кожним кусенем хліба, а я за день так напрацююся і набігаюся, що лише ввечері до столу сідаю і дуже хочу їсти, ото за весь день і наїдаюся.

Спати Віктор теж став в іншій кімнаті. Невже я настільки змінилася, що він так ставиться до мене. Щоб там не сталося, але ж я залишилася тією людиною, з якою він одружився, і яку щиро кохав.

Ось як цікаво в цьому житті виходить. Поки я красива була, він говорив, що кохає, а тепер все, наче ніколи того кохання і не було поміж нами. Ось якщо зможу стати такою як була, тоді, можливо, знову в коханні зізнаватися почне мені мій власний чоловік. Прикро звичайно через це, але що поробиш.

Я повинна взяти себе в руки і змінитися. Заради коханої людини, заради своєї родини. Сподіваюся, у мене все вийде, я дійсно старатимуся. Але прикро, що чоловік не підтримує мене.

Фото ілюстративне – country.