Мені 50 років. У мене двоє дітей: 30-річний син і 27-річна донька. Живемо ми у дуже красивому курортному селищі. Чоловікові тут в свій час дістався будиночок від бабусі у спадок. Багато років він його будував, перебудовував, у результаті вийшов дуже хороший зручний будинок, в якому ми зараз і живемо.

Дочка одружена, живе далеко, в іншій області. А син живе з нами, поки що з дому не пішов. Чотири роки тому не стало мого чоловіка, раптово. Ми з дітьми дуже важко це пережили.

Син на той момент зустрічався з дівчиною Софією. Я у своєму розпачі якось пропустила момент, коли вона перебралася до нас із речами. Ну та гаразд, дорослі, син уже працює, житло є. Дівчина здалася гарною. Виявилося, здалося. Бо відразу вона заявила, що хоче весілля. На той час і 40 днів по чоловікові не минуло.

Я спробувала пояснити майбутній невістці, що зараз не найкращий момент, адже так ніхто не робить, ми ще не оговталися від втрати. Весілля може бути не швидше, ніж через рік. Але Софія твердо продовжувала стояти на своєму – вона хоче шикарне весілля з гостями і музикою. Я вже подумала, що вона дитину чекає, тому так поспішає.

– Розпишіться зараз, – запропонувала я, – а весілля потім можна зробити.

– Потім буде зовсім не те, – каже.

Залишили це питання, нехай син сам вирішує. Донька приїжджала, вони з сином поговорили та оголосили мені своє рішення, що все майно хочуть переписати на мене.

– Крім нас все одно спадкоємців немає, а нам так спокійніше буде, – вирішили діти.

З’їздили ми всі до нотаріуса, оформили відмову. І про це дізналася Софія. Вона вважає, що все потрібно було оформити на сина, тобто її майбутнього чоловіка.

Тут приїхала група підтримки в особі мами Софії і теж почала мене повчати:

– Дітей треба терміново одружити і питання зі спадщиною переграти. Будинок має бути записаний навпіл: на твого сина та мою дочку. Дівчинка ж тобі онуків народить, їхнє житло забезпечити треба!

– А моя дочка як же? – питаю. – По вашому їй нічого не має належати?

– Дочка твоя заміжня вже, нехай чоловік забезпечує її і їхніх дітей!

– А я? – кажу, уже бажаючи почути, що мені приготувала майбутня рідня.

– А Ви при дітях будете жити.

Плани моїх майбутніх родичів не здійснилися, син розійшовся з своєю нареченою. Мені так незручно було, думала, що син переживатиме, але він сам побачив, що й до чого.

Минув час. Живемо, спадщину оформили на мене, як і збиралися. Син працює, а я вдома. Я трохи хвилююся за майбутнє сина, може треба було зробити все як хотіла Софія, і зараз у нього була б сім’я, а у мене внуки?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело