Після 10-ти років життя з чоловіком ми так і не змогли народити дитину. Що лише не пробували, скільки лише методик та лікарень не спробували, не допомагало нічого. Тому вирішили, що це все марно, сіли спокійно і поговорили. Зрозуміли, що за час марних сподівань та намагань, які не принесли ніякого результати охололи один до одного, як жінка з чоловіком і тривала наш шлюб лише примарна надія стати батьками, яка вже  давно покинула нас обох. Тому ми придбали пляшку вина, замовили ресторанну вечерю, сіли як старі друзі повечеряли, згадали минулі історії і домовились про розлучення.

Як би легко не пройшло розлучення, а я дійсно кохала цього чоловіка і мріяла народити йому дитину. Тому вирішила продати квартиру, яку він лишив мені після розлучення, щоб нічого не нагадувало мені більше про минуле життя. За отримані гроші я придбала дім в селі недалеко від міста та вирішила відпочити від міської метушні.

Після закінчення всіх юридичних процедур, пов’язаних із розлученням та купівлею будинку, я вирішила поїхати у відпустку, в гори, які обожнюю, і трохи змінити обстановку, відпочити тілом та душею, перезавантажитись та почати нове життя. 

З відпустки я привезла купу сувенірів колегам по роботі, набір прекрасного чаю з гірських трав різних видів та масу натхнення до роботи та саморозвитку. Про відносини та сім’ю я і думати забула. Не моє, то й не моє. Я проживу життя виключно для себе, буду працювати, розвиватись та відпочивати, а сім’я і любов – це не те, що зробить мене щасливою. Так я тоді думала.

Через вірус грипу наш офіс перевели на дистанційний режим роботи щонайменше на кілька місяців, чому  я була дуже рада, адже це була прекрасна нагода освоїтись в новому будинку та облаштувати все так, як мені хочеться.

Приїхала дуже втомлена і одразу лягла спати, лише переодяглася, не розібрала валізу і навіть не сходила в душ. Прокинувшись, прийняла ванну, заварила смачної кави, поснідала і вирішила оглянути новий будинок. Коли зайшла на літню кухню, яка була, ніби окремий маленький будиночок на подвір’ї, то помітила, що під ковдрою на дивані щось ти хтось є. Злякалась, що це якийсь безхатько забрався до мене і п’яний заснув і вже хотіла викликати поліцію, аж тут ковдра знялась…

Я голосно закричала і хотіла вже накинутись з черпачком, який з переляку схопила, та з-під ковдри показались чудові світлі кучері, а потім глибокі голубі оченята та курносий носик. Там спала маленька дівчинка. років чотирьох. Вона злякалась мого крику і заплакала, пригороворюючи крізь схпили:

– Будь ласка. не бийте, не виганяйте… Будь ласка… Там старшно вночі, там вовк…  Він вкусив, будь ласка…

Я кинулась заспокоювати дівчинку, обіймати її, втерла слізки, запропонувала чаю з печивом і та погодилась. Ледь запоспокоївшись і схлипуючи, ковтаючи останні слізки, маленька з острахом дала мені ручку та пішла за мною. Я вжахнулась: всі руки дівчинки були в страшних синяках та подряпинах, на лобі зліва була величезна гуля та засохша кров, штанці порваті на колінах, ніжки геть стерті та збиті, в ранах. А на ліву ногу малеча шкутильгала і я помітила там глибоку рану, схожу на укус, перев’язану якимсь клаптиком брудної тканини.

Я посадила Аріну пити чай з печивом, ввімкнула мультфільми та попросила почекати, поки я повернусь та нічого не боятись. Сама побігла в аптеку за ліками та в магазин, придбала продуктів, щоб приготувати обід, та чистий дитячий одяг.

Коли повернулась, вимила дівчинку, обробила всі рани, нагодувала і записалась на прийом до лікаря на завтрашній ранок. Виявилось, що маленьку вкусила собака, коли та снувала вночі по селу в пошуках ночівлі. Дівчинка розказала, що її мама часто “п’є зілля, від якого стає зла і б’ється, наче чорт: всім, що попаде під руку”. Останній раз так і трапилось знову.

Матір п’яна прийшла додому, та не сама, а з чоловіком. Але мамин кавалер “хотів лягти спати” з дівчинкою, а не з її мамою. Тому та побила дочку шнурком від праски та вигнала серед ночі на двір і сказала, щоб вона не верталась, бо та її вб’є. Я ледь стримувала сльози, поки дівчинка це все розповідала.

В той самий день я зв’язалась зі своїм адвокатом, через місяць матір Аріни посадили у в’язницю через жорстоке поводження з дітьми та позбавили батьківських прав. Я всиновила дівчинку. А вчора подзвонив чоловік, сказав, що не може без мене жити, хоче зустрітись і обговорити питання щодо всиновлення дитини з дитбудинку. Тому ми з Арінкою вже чекаємо гостя і спекли смачне печиво.

А й справді, я починаю нове життя!

Джерело