Зі своїм колишнім я познайомилася в інтернеті. На той момент мені було уже 29 років, дуже хотілося сім’ю та дітей, а гідного партнера все не могла знайти. І ось, одного прекрасного дня Віталік сам мені написав, запропонував зустрітися за чашечкою кави. Звичайно, що я погодилася! Вже з листування він здався мені дуже приємним чоловіком.

Ось так, побачення за побаченням і вже через місяць я переїхала до нього. Із одруженням Віталік не поспішав, ми прожили ще 3 роки перш ніж мені освідчилися. Якось так склалося, що під час наших стосунків я ні разу не заводила тему дітей. Ми не обговорювали, коли народимо їх, скільки, як буде звати. А з розмов подруг, вони ще на етапі романтики розмовляли про таке зі своїми хлопцями. Ну що ж, думала, раз Віталік запропонував одружитися, – значить і наміри серйозні, і діти будуть. Коли мені було 32 ми зіграли весілля.

У першу ж нашу ніч я сказала, що пора думати про нащадків. На таку тему чоловік дуже бурхливо зреагував, мовляв, ніяких дітей! Він ніколи їх не хотів, і хотіти не буде. Я була така розчарована, навіть не знала, що відповісти. Наше подружнє життя уже почалося зі сварки. Пройшло ще два роки, – малюків так і не було. Уже почала перейматися, адже прожити все життя без дітлахів мені дуже не хотілося.

Все ж життя було на моєму боці і у 35-річному віці я дізналася, що чекаю на дитину. На радостях побігла до коханого чоловіка, тримаючи у руках тест із двома смужками. Чи варто говорити, що Віталік не виглядав щасливим? Однак і скандал не став зчиняти, не просив перервати вагітність, це уже було добре.

Я стала готуватися до появи свого первістка. Лікар сказала, що у нас буде дівчинка. Як же було класно ходити по магазинах та вибирати маленькі рожеві платтячка та носочки! Жаль, що чоловік не розділяв зі мною ці моменти. Він взагалі відсторонився від мене. Ми майже не розмовляли, не проводили час разом. Було таке відчуття, що тоді ми перетворилися у дві окремі особистості, зовсім не пов’язані між собою. Надія всередині мене все ж вірила, що з появою донечки все зміниться.

Я народила рівно у термін, здорову дівчинку. На виписку Віталік не приїхав. Були всі: і батьки, і друзі, але не коханий. Вдома він також мене не чекав. Здається, взагалі поїхав за місто на рибалку. Це було дуже прикро. Якось гуляла з дитиною, якій було уже 2 місяці, зустріла чоловіка з роботи і ми пішли додому. Дорогою він сказав, що ми розлучаємося, а вдома одразу зібрав речі та поїхав, не промовивши ні слова.

Ось так й виховую Ангелінку сама. Не хочу злитися та колишнього, адже він подарував мені можливість відчути материнство, хоч, хто знає, як би склалося моє життя, якби я не пішла тоді на чашечку кави.

Джерело