Чоловік Анжеліки був для неї справжньою підтримкою та опорою. Але це було до тих пір, доки їхній донечці не виповнився рік. Потім він зібрав валізи і пішов геть
Моя сестра Анжеліка вийшла заміж у 17 років. Чоловік був старший за неї на 15. Вона дуже щасливою була, бо вважала, що буде за ним як за кам’яною стіною. Після весілля у них народився синок, через рік з’явилася і донечка.
Руслан, чоловік Анжеліки, завжди і в усьому її підтримував. З його допомогою вона закінчила університет, встала на ноги і влаштувалася на пристойну роботу.
Та коли племінниці виповнився рік, Руслан зібрав свої речі і пішов геть. Він зник з їхнього життя.
Анжеліка довго плакала, бо не уявляла, як вона буде жити сама з двома дітьми. Добре, що ми з мамою їй допомагали. Вона змогла раніше вийти з декрету та піти на роботу. Аліменти від Руслана були невеликі, тому на них жити утрьох було важко.
Минуло п’ять років. Одного разу Руслан знову з’явився у житті моєї сестри. Він почав благати пробачення і хотів повернутися в родину.
Моя сестра йому тоді відповіла:
– Ми навчилися жити без тебе. Чому тепер вибачаєшся? Ти жодного разу не згадав про своїх дітей, не відвідав їх за ці роки. Мені не потрібне твоє «вибач». Забирайся геть і більше ніколи не з’являйся у нашому житті.
Але потім він подав на Анжеліку до суду. Він сподівався відсудити дітей у неї. Звісно, справу він програв і Марійка з Олегом залишилися з Анжелікою.
А нещодавно ми дізналися, чому Руслан хотів помиритися з моєю сестрою. Виявилося, що його покійна мати написала заповіт, у якому вона все своє майно віддавала у спадок їхнім дітям. Тому залишився колишній чоловік Анжеліки у розбитого корита.
Зараз усе позаду. Хоча моя сестра і досі згадує, як це – коли немає на що купити навіть хліба. І коли маленька донечка просить дати їй хоч одне печиво.
Вона досі пам’ятає, як плакала від цього ночами у подушку.