У невеличкій моїй родині, що складалася на той час всього з 3-х чоловік, улюбленицею усіх на світі завжди була моя старша сестра Марічка. Різниця між нами була всього 5 років і ціла прірва з маминої любові, яку я дуже відчувала.

– Марічка у нас розумниця і справжня красуня від природи, – любила щоразу усім повторювати наша мама, – я всю красу віддала своїй старшій донечці, а на молодшу геть нічого не залишилося у мене.

Ви знаєте, воно й не дивно, що я була сором’язливою весь час, в окулярах, що робили мої очі маленькими, постійні насмішки від матері і сестри не робили мене більш впевненою у своїх силах та собі, таке враження, що я їм зовсім чужа людина, а інколи й дещо гірше.

Мені завжди хотілося сховатися подалі від усіх і бути, як можна непомітнішою для людського ока, щоб мене не бачили, про мене не говорили. Відразу після закінчення школи моя старша сестра вийшла заміж:

– Ну і правильно зробила моя старша дівчинка, – щебетала щаслива наша мама, – ні до чого красивій жінці освіта. Нехай Галина ( то я) вчиться, все одно такою негарною вже росте, що й дивитися сумно на неї. Можливо, заміж ніколи не вийде, бо ніхто й не візьме, то самій прийдеться ще на кусок хліба все життя заробляти.

А в майбутнього чоловіка Марічки були вже дуже заможні батьки, він, незважаючи на 21 рік, вже був власником власної великої квартири, їздив на дорогому автомобілі.

Відсвяткувати шикарне весілля Марічки та її хлопця, чесно кажучи, довелося, так як у сестри вже живіт на ніс ліз. Але мама не вважала це чимось нехорошим, чи не добрим і все грайливо примовляла до усіх:

– Правильно, а як їх, чоловіків хороших та заможних, ще ловити, інший спосіб хіба є? Я теж за тата вашого в очікуванні дитини йшла, інакше він не погоджувався, така жіноча доля, що потрібно їх в тенета ловити. А вона молодець, свій шанс не упустила, розумниця.

Ну і де тепер наш хороший дуже та добрий татко, думала тоді я, пішов від нас відразу після мого народження. Я бачила, що у сестри прогноз в сімейному житті буде приблизно таким же, як у нашої мами, але не вмішувалася до них в сім’ю і нічого не говорила сестрі і мамі, вони ніколи мене й всерйоз не сприймали.

Мені не вірилося, що Марічка та її самозакоханий та байдужий до сімейних цінностей чоловік зможуть побудувати нормальну сім’ю.

Роки швидко минали, я вже закінчила школу з дуже хорошими оцінками, зібралася вступати до престижного вищого навчального закладу, мріяла навчатися лише в столиці, хотілося виїхати подалі від своєї рідної матері та моєї сестри, їх насмішок та недобрих поглядів у свою сторону.

Адже навіть на випускний вечір, коли всі дівчата були яскраво одягнені, я пішла в звичайній повсякденній сукні, сірій і вицвілій вже давно:

– Навіщо їй на вбрання витрачатися ще, марна трата грошей, – порадила моя старша сестра нашій мамі, – гарнішою вона все одно вже не стане, дай краще мені гроші, та з онуком посидь, ми з чоловіком відпочити хочемо злітати кудись, бо я вдома геть змарніла за весь цей час, сидячи з малою дитиною.

Так і вчинили, як порадилися.

Два літа поспіль я влаштовувалася на роботу, а протягом року сиділа за гроші з дітьми, була нянею з погодинною оплатою. Ці гроші я і взяла з собою, коли їхала на навчання. Мама не дала мені жодної копійки, коли я покидала свій дім, а я вже й не просила, знала, що марно, а в душі заспокоювала себе, що, можливо, так краще, адже винна нікому нічого не буду.

Мама ж вважала, що я повинна залишитися вдома і бути нянькою в родині сестри, глядіти її дитину, тому ні гривні на моє навчання вона витрачати не збиралася, ще й злилася на мене.

Нічого, я не пропала і без їх допомоги своїх найрідніших людей. Вступила до інституту, вивчилася і влаштувалася працювати. Через рік я поправила зір і зняла окуляри, з брекетами розлучилася ще раніше.

Виявилося, що я дуже навіть можу подобатись людям, мені стали робити компліменти. Столиця дала мені можливості і я не збиралася їх упускати, я стала жити спокійно. Повірте, мені так легко було спілкуватися з чужими людьми, вони не насміхалися з мене, а сприймали мене такою, якою я є ось зараз, в цей момент і я сама повірила в себе, у мене все до чого я прагнула почало вдаватися.

Змінила стрижку і колір волосся, я його пофарбувала в колір, який мені дуже пасує, на роботі отримала підвищення, збирала гроші на квартиру, хотіла взяти в кредит.

Додому я практично не їздила. А навіщо? Мене там давно вже ніхто не чекав. Сестра розлучилася з чоловіком, віддала матері старшого сина, а сама вийшла заміж вдруге, і той шлюб швидко скінчився. Це я знала від матері, яка тепер часто стала мені дзвонити і скаржитися на сестру, чого я раніше ніколи не чула:

– Грошей не вистачає! Чоловік Марічки про першу дитину і чути не хоче, сестра сама в декрет пішла, у неї грошей немає, а мені на одну мою зарплату важко виховувати і годувати онука, скрутно нам зараз, важко мені з ти дитям.

Так мама натякала мені на те, що я повинна їй допомагати фінансово, адже живу добре і маю змогу на це. Вони ж думали, я в розкоші купаюся, живучи в орендованій кімнаті і збираючи кожну копійку.

– Мамо, а де ж багатий перспективний колишній чоловік Марічки? Де його забезпечені батьки, про що ви думали раніше? – запитала я маму.

– Чоловік її зараз вже ніде не працює, щоб аліменти не платити, а свати колишні заявили, що не стануть допомагати, що, якщо Марічці нема на що виховувати дитину, то вони із задоволенням візьмуть хлопчика до себе. Але це ж ганьба то яка буде на все місто! Що про нас люди скажуть, рідня вся відвернеться?

А просити у ненависної дочки, яка була чужою у своїй родині, не ганьба! А кинути дитину і влаштовувати своє життя теж не ганьба.

Я давала матері трохи грошей, час від часу. Але вона розмірами допомоги була дуже незадоволена, їй все мало було, таке враження, що краще б я нічого не давала, бо з часом ставало лише гірше.

А через рік пролунав черговий дзвінок від неї:

– Значить так, – командувала вже а не просила моя мама, – Марічка розлучилася і поїхала з новим чоловіком на заробітки далеко за кордон, і, судячи з усього, надовго. Я залишилася вдома одна з двома дітьми. Мені важко і нема на що їх ростити та чим годувати. Ти повинна виконати свій обов’язок перед сім’єю, це рідін твої племінники. Кидай свою столицю, повертайся і виховуй племінників, бо я вже втомилася за всі ці роки.

Я вже відразу поклала телефон, не сказавши мамі своїй жодного слова. Я нікому нічого не винна. Точніше винна. Собі. Своє власне щасливе життя.

Я черства? Напевно. Але покласти життя на те, щоб стати нянькою дітей невдячної та нерозумної сестри, яка все життя мене ненавиділа і налаштовувала проти мене маму, я не бажаю і не збираюся.

А мама? Що ж. Вона отримала те, чого заслуговувала. Вона сама виховала такою свою старшу дочку, натішитися нею не могла все своє життя, та й зараз ні в чому її не звинувачує. Мене вона ніколи не любила, як мами люблять своїх дітей, та й зараз не відчуває до мене нічого, лише ненависть.

А у мене через тиждень переїзд до своєї квартири, і з кредитом вірю, що я впораюся. А потім і про заміжжя подумаю, я мрію мати діток і хорошого чоловіка, для якого буду найкращою дружиною.

Я ніколи не буду допомагати мамі з сестрою, навіть, якщо дуже проситимуть.

Фото ілюстративне – pixabay.