З Русланом ми познайомилися випадково, біля магазину, де він працював. Через три дні він запросив мене додому знайомити з своєю мамою. Я була здивована, але в силу своєї наївності подумала, що він дуже був серйозно налаштований.

Руслану 32 роки, він працював охоронцем в місцевому супермаркеті. Я подумала, що нічого поганого в цьому немає, може, він ще шукає себе. Мені 25 років, я закінчила університет і працюю на фірмі по спеціальності, заробляю теж непогано.

Перед знайомством з майбутньою свекрухою я трохи хвилювалася і, як виявилося, не даремно. На порозі будинку нас зустріла велика огрядна і галаслива жінка. Проживає вона в приватному будинку, сад, город, все, як годиться. В силу своєї натури я не люблю галасливих і надто емоційних людей, мені стає з ними не комфортно. Але вона була якраз такою.

Як не дивно, але вона відразу кинулася до мене з обіймами, так, наче ми давно знайомі. В присутності матері Руслан поводив себе зовсім по-іншому, він був наче маленький безпорадний хлопчик.

Тихий, слухняний. Вона йому відразу супчик налила. Мені запропонувала чай. Я не відмовилася.

Відразу почала розповідати про те, що Пашенько любить борщі, супчики йому потрібні кожен день. «А ти, Ірино, вмієш варити смачний борщ?» Я відповіла як є, що не вмію. Реально ніколи не варила борщ. А перед цією жінкою красуватися не хотіла.

Ой, як вона стала обурюватися. Начебто її синок тепер залишиться голодним на все життя. Добре хоч її співмешканець заступився за мене і сказав, що ще навчиться. До речі, цілком адекватний мужик. Не знаю, як він з нею зійшовся взагалі. Потім я йому на вухо шепнула, що пора б уже й збиратися. Реально набридло вже сидіти. Причому після цих моралей розмова вже нормально не клеїлася.

«Ну ми підемо». Вона відразу стала збирати торбу з їжею йому в дорогу. Разом ми не ще жили, тому вся їжа дісталася йому. Відразу уточню, а то почнеться як в статті з простроченим сиром про те, що я нахлібниця, ходжу з порожніми руками і лише оббирати бідних пенсіонерів. Налила вона йому в дволітрову банку супчик, в пакет поклала варену картоплю. Сходила на город за огірками.

При цьому мені сказала: «Я тут огірочків поклала, зробиш Русланчику салатик». Ага, Русланчику салатик. На третій день знайомства. Руслан ще пальцем не поворухнув: ні в кафе не зводив, ні квітів не подарував, а я йому борщі і салати. Добре прилаштувався.

Загалом, я вирішила тікати подалі від Руслана і його матусі. Як добре, що наші шляхи назавжди розійшлися з цими людьми і більше не зійдуться.

Фото ілюстративне – freepik.