Чимало років я маю дуже хорошу подругу, вона старша за мене на 7 років, звати її Зіна. З Зінаїдою останні роки ми бачимося досить таки рідко, лише по телефону інколи ми спілкуємося, а вона до мене влітку приїжджає в село, адже, так склалося, що вона сама вже багато років проживає в місті.

Чоловіка Зінаїди не стало багато років тому, вона була тоді ще зовсім молодою жіночкою. Але він залишив їй дуже велику та простору трикімнатну квартиру в центрі міста та 7-річного сина. Важко доводилося моїй подрузі спочатку, але потім нічого, якось звикла. Іншого хорошого чоловіка їй не судилося зустріти на своєму життєвому, заміж вона так і не вийшла більше.

Йшов час, єдиний син виріс і поступово почав ставати на ноги. Поступив в інститут, але кинув на третьому курсі, бізнес свій відкрив по виробництву шкіряних виробів. І так все добре на той час у нього складатися почалося відразу, що він сказав мамі, що вже буде жити окремо, відчував себе доволі самостійною людиною. Він орендував сам квартиру, взяв в кредит машину. Але син не забув про свою рідну матусю, постійно возив її усюди, купував продукти та ліки за свої гроші, а коли справи були трішки кращими, то брав їй путівку в санаторій, майже щоліта. Син нічого не шкодував Зінаїді.

А якось, одного дня, син повідомив Зінаїді щасливу новину, він незабаром одружується.

Але не буває добра без лиха. Наче якась чорна смуга настала, почалися у сина подруги, В’ячеслава, проблеми з бізнесом. Не витримав напору конкурентів і йому довелося швидко закритися, на жаль. І ось недавно тільки все було – і раптом нічого не стало. Важкий період почався в житті В’ячеслава.

Та ще й, виявилося, що дружина чекає дитину якраз в цей час.

Проблем в молодій сім’ї ставало все більше та більше. І якогось дня прийшов В’ячеслав до своєї рідної матері, адже вона була його найближчою людиною, з проханням про допомогу. І став просити, щоб мама розміняла свою трикімнатну квартиру. Собі щоб купила однокімнатну, а гроші, які залишаться від неї віддала їм, щоб вони кредит виплатили, інакше залишаться вони без житла.

Зіна, звичайно, здивувалася такому проханню, адже звикла, що син сам з усім справляється, сам викручується у будь-якій ситуації, і, відколи став дорослим та самостійним, допомоги у неї не просив ніколи. Віддавати нажиту величезними труднощами квартиру, та ще й таку велику вона не хотіла, хоч і розуміла, що велика вона для неї, адже дійсно живе всього в одній кімнаті, лише комунальні платить великі. Але все ж сказала, що ні за що не віддасть, бо і так допомогла їм з весіллям, а зараз нехай батьки дружини допомагають, вона підтримувати їх більше не хоче, вже чим могла, тим допомогла.

Дуже сильно посперечалися вони тоді з сином. В’ячеслав з сумом йшов від неї. Потім, через час стали приходити новини від невістки що її чоловік майже додому не приходить, з друзями лише час проводить, через це постійні суперечки в сім’ї. Невістка теж на свекруху образилася, що не захотіла допомогти у скрутну хвилину, відгородилася від них, незважаючи на те, що син весь час їй допомагав.

У підсумку все дійшло до того, що розлучилися молодята від постійних негараздів та непорозумінь.

Минув тиждень після того, до Зіни повернувся син. Він ледве зайшов в квартиру і мовив:

– Дякую, мамо, за зіпсоване життя!

А вранці сказав:

– Жити мені ніде, тому я повертаюся до тебе.

Лише тоді Зінаїда зрозуміла, що вона накоїла, але вже пізно щось повернути, нічого не змінити. Вона відразу стала телефонувати невістці, сказала, щоб та приїжджала жити до них, вона їм квартиру відпише, але та вже навіть слухати її не хотіла і кинула відразу телефон.

Після того минуло вже 5 років. Син моєї подруги зовсім ніде не працює, ввечері йде, а повертається вранці. Вдвох живуть на мамину пенсію. А подруга, коли приїжджає до мене в село, то відпочиває, бо не бачить, яке життя веде її син. Вона дуже шкодує, що не допомогла йому в свій час через свою жадібність та недалекоглядність.

Мені дуже жаль подругу, але зарадити її біді я не можу. Частково вона сама винна, що так склалася її доля та доля її дитини.

Фото ілюстративне – nonparents.