З Алісою ми зустрілися випадково у книжному магазині. Нас об’єднала любов до книг.  Ми так захопилися розмовами про своє літературне життя, що й не помітили, як на вулиці стало темно. Тоді я запропонував провести дівчину додому, вона проти не була. Наступного дня ми зустрілися знову, а уже через декілька таких зустрічей зрозуміли, що маємо бути разом.

Дівчина знала, що у мене ні гроша за душею. Я не обіцяв їй заможного життя й дорогих речей, але дав зрозуміти, що кохатиму її усе своє життя. Аліса сказала, що їй достатньо того, що й буду поряд. Тож ми розписалися та стали жити разом.

Спершу усе було добре. Ми насолоджувалися компанією одне одного. Проводили спільні вечори, ходили на нічні прогулянки, розповідали про свої найкращі прочитані книги. Словом ми були щасливими та закоханими. Та все змінилося після народження дитини.

Місця для романтики більше не залишилося. Аліса пішла у декретну відпустку й постійно сиділа вдома з дитиною. Я ж увесь свій час приділяв роботі. Коли не працював, то знаходив підробіток. Я хотів дати якомога більше своїм дівчаткам. Та дружині було мало моїх старань. Вона почала нарікати, що я не приділяю їй належної уваги та не допомагаю з дитиною. Коли ж я захотів виправдатися, що заробляю гроші, вона заявила: “Це ти про ті копійки, які приносиш додому? Хіба ж то гроші?”

Мені було неприємно чути це все від Аліси. Вона ж прекрасно знала, що я роблю все можливе, щоб витягти нас із цих злиднів. Щоб хоч якось заспокоїти дружину почав розповідати вірш, який вона так любила, коли ми ще зустрічалися. Несподівано Аліса посміхнулася та обійняла мене: «Вибач, коханий. Я знаю, що тобі також не солодко» Того вечора я пообіцяв дружині найближчим часом зробити усе для того, щоб забезпечити родину.

Свою обіцянку я виконав. Усе що мені потрібно було зробити – прийняти телефонний дзвінок від майбутнього начальника. Їм сподобалися зразки моїх робіт, тож мене прийняли та ще й назначили високу зарплатню. В Аліси теж вийшло влаштуватися на роботу дистанційно. Вона працювала поки маля спало.

Нашій родині вдалося перебороти труднощі й від того наші відносини стали ще міцнішими. Наразі ми живемо у власному домі. Двічі на тиждень дружина викликає няню та влаштовує собі день відпочинку. Мені приємно бачити радість на її обличчі, а ще приємніше знати, що свого часу вона повірила в мене та не покинула у фінансовій скруті. Мені таки пощастило з нею!

Джерело